Make your own free website on Tripod.com
далі... І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII XIII XIV XV XVI XVII XVIII
Жюль Верн
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Digital Ukrainian Library
XV
— Чи скоро скінчите, Орфанік?
— Так; саме докінчую.
— А в бастіонах усе вже готове?
— Все.
— Бастіони й каплиця получені з вежею?
— Так.
— Буде час втекти?
— Так, буде ще час.
— А коридор вільний?
— Так.
Хвилину запанувала мовчанка й Орфанік прикріплював далі дротики до мін.
— Ах, мій старий замку! — закликав нараз князь.— Тих, що хотять дістатися сюди, буде це дорого коштувати!
Князь сказав це таким голосом, що граф аж здригнувся.
— Чи були які вістки з Версту?
— Так, перед четвертою я дістав їх.
— Вночі буде приступ?
— Ні, щойно рано.
— Коли Грицько прийшов до Версту?
— Перед двома годинами й привів із собою жандармів з міста.
— Га, трудно! Мусить бути так, як ми рішили, Орфанік! Замок не може боронитися своїми звичайними способами перед графом
Телєком і тими всіма, що хотять тут дістатися,— сказав князь і замовк.
По хвилині заговорив знову:
— Орфанік, а дроти? Треба так зробити, щоб про це ніхто ніколи не довідався, що між замком і селом Верстом була комунікація...
— Перетну дроти.
Нарешті ми дійшли в нашім оповіданні до того місця, де зможемо розказати читачам, в який то спосіб замок лякав верстян і що це за
дива й страхи були в ньому.
Вже на початку ми згадали, що ця історія відбувалася в останніх десятиліттях XIX ст. Вчені відкрили електрику. Винаходи Едісона й
його наслідників увійшли в життя.
Між всяким електричним приладдям був і телефон, уже дуже удосконалений, і передавав дуже точно розмову, спів, а навіть
найменший шелест. Люди могли порозуміватися при помочі того апарату на віддаль, зовсім так само, якби говорили зі собою зблизька.
Орфанік був техніком і працював уже від багатьох літ над тим, щоб пристосувати електричну енергію до практичних цілей.
Він дійшов у своїх дослідах до дуже добрих ви-слідів, але інші вчені не вірили в його винаходи й Орфанік, відсунувшися від усіх,
працював далі сам, але попав у нужду. В тому часі зустрів його князь Рудольф Горц. Зацікавився його працею і помагав йому грішми.
Вкінці дійшло до того, що князь став одиноким власником Орфанікових винаходів.
Від того часу вони й зажили вже разом; оба ці диваки підходили один до одного. Ніколи не розлучалися, навіть тоді, коли князь Горц
ганяв по всіх містах Італії за Стіллею.
Але тоді, як князь захоплювався співом великої артистки, Орфанік викінчував свої праці й саме в останньому році перед смертю
Стіллі він дійшов до небувалих вислідів у ділянці електрики.
По трагедії в Неаполі Горц від'їхав з Орфаніком до свого замку в Карпатах. Тут він уладив усе так, щоб про те, що він є в замку, ніхто
не міг дізнатися.
Із замку вів підземний коридор аж до села Вулькану. В околиці про цей тунель ніхто не знав, тільки один старий слуга родини князів
Горців. Той слуга, дуже певна людина, приносив до замку тим тунелем в означені дні харчі й усе потрібне до життя.
Сам замок, а головно його середуща башта, ще дуже добре збереглись і можна було там зовсім вигідно мешкати. Тому Орфанік міг у
замку свобідно далі працювати над своїми винаходами.
На бажання князя він збудував машину, що кидала світло або стовпи вогню, видавала несамовиті крики або дикий рев і це могло
видаватися диявольськими штуками для тих усіх, що про таку машину не знали. Також получив підземним кабелем замок із селом Верст.

Таким чином вони знали про все, що говорять і що роблять у селі.
Той телефон уладив Орфанік так, що повів дріт із замкової вежі річищем потока Няди аж до корчми Йоська й прикріпив його до того
вікна, що ніколи не відчинялося і було закрите зеленню. Між тою зеленню він заховав маленький телефонічний апарат.
Орфанік улаштував цілу апаратуру, прийшовши до корчми переодягнений за туриста.
Апарат був знаменитий і передавав кожне слово, кожний рух дуже точно.
Першого року було все гаразд, і ніщо не заколочувало спокою мешканців замку. Погана слава замку держала всіх здалека від нього й
нікому не приходило навіть на думку, що в замку, крім духів, може ще хтось мешкати. Князь Горц і Орфанік були з того дуже вдоволені.
Але від хвилини, як вівчар Федь купив далековид і доглянув дим над замком, усе змінилося.
Щойно тепер телефон Орфаніка став необхідним для замку. Крізь нього вчув князь пам'ятного вечора цілу розмову в корчмі «Під
королем Матвієм» і довідався, що Микола вибирається з доктором до замку. Щоб його налякати, князь післав йому через телефон
відому пересторогу. А коли незважаючи на це лісничий і доктор пішли до замку, то Орфанік пустив уночі свою машину в рух. Знаємо
вже, як це подіяло на доктора, лише того не знаємо, що лісничий тому впав з оборонного муру, що його струтив з нього спеціальний
електричний апарат. Навіть те, що докторові приросли ноги до скелі, було правдою, бо це Орфанік зробив при помочі електричного
струму.
Від того часу мешканці Версту жили в такому страху, що нізащо в світі ніхто не пішов би був до замку і князь Горц відітхнув з
полекшою, коли нараз біда наднесла до села графа Телєка.
І знову телефон передав князеві цілу розмову графа з війтом і іншими, а також і те, що граф хоче наслати на замок жандармів.
Князь ненавидів графа Телєка вже здавна, а тепер зненавидів його ще більше й вирішив стягнути його до замку й ув'язнити. Знаючи
його безмежну любов до Стіллі, він передав телефоном її голос й граф почув у корчмі спів Стіллі. Потім побачив її з'яву на вежі й
справді пішов до замку та попав до приготованого для нього льоху. З графом Телєком князь, як здавалося, покінчив.
Але залишився ще його вірний Грицько, що привів з міста жандармів і приготовляв на завтра рано наступ на замок.
Проти того князь і Орфанік були безсильні й постановили втекти тунелем до Вулькану, підмінувавши перед тим замок.
Граф Телєк довідався з розмови князя Горца з Орфаніком, що є телефонічне получення між замком і корчмою у Версті й що вони
хотять висадити замок, утікаючи перед жандармами й забираючи, очевидно, зі собою нещасну Стіллю...
Ах, чому не міг граф увійти до каплиці й кинутися на тих двох людей...
Він повбивав би їх або ув'язнив і відвернув страшну катастрофу.
Але те, що було неможливе тепер, могло статися по їхньому відході. Він піде вслід за ними аж до вежі й там з ними порахується.
Граф дивився уважно, куди вони вийдуть. Тим часом почув ще таке:
— Все вже готове?
— Так.
— Ну, то розійдімся!
— Пане, ви далі обстоюєте при тому, щоб вас самого лишити в замку?
— Так, Орфанік, ви йдіть уже в тунель!
— А ви?
— Покину замок в останній хвилині.
— Чи маю ждати на вас у Бистриці?
— Так, у Бистриці.
— Ну, то прощавайте, коли конечно хочете ще тут залишитися,..
— Так, Орфанік... хочу ще раз її тут чути... це остання ніч, яку переживу в замку в- Карпатах...
За хвилину князь і Орфанік вийшли з каплиці й хоч вони не вимовили імені Стіллі, граф Телєк добре зрозумів, що це з нею князь хоче
востаннє розмовитися.

Жюль Верн 
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Пошук в бібліотеці ІнтерNетрів
ІнтерNетрi