Make your own free website on Tripod.com
далі... І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII XIII XIV XV XVI XVII XVIII
Жюль Верн
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Digital Ukrainian Library
XII
Хіба це було можливе? Стілля, що її граф ніколи не думав уже побачити, появилася на замковій терасі! Це йому не привиділося, бо й
Грицько її бачив!... Це була, певно, вона й мала на собі той сам одяг, що в ньому виступала останній раз у театрі Сан-Карло!
Молодий граф бачив її на власні очі. Чи справді ця обожана жінка, що мала бути його дружиною, була ув'язнена від п'яти літ у тих
заліських горах? Хіба ж це було можливе, щоби Стілля воскресла? Чи князь Горц схопив її тоді мертву й завіз до свого замку в
Карпатах? Чиї ж це похорони відбулися тоді на цвинтарі Кампо Санто Нуово у Неаполі?
Все це було неймовірне, подобало на чудо й граф сотню разів повторював це собі вперто... А все ж Стілля була на замку... Вона
жила, бо він бачив її на терасі!...
Молодий граф пробував зібрати свої думки, й рішився: за всяку ціну вирвати Стіллю з рук князя Горца, що в'язнив її в замку в
Карпатах від п'яти літ!
— Слухай, Грицьку...— заговорив придавленим зі зворушення голосом,— розумієш ти що з того... бо я вже нічого не розумію. Мені
здається, що я збожеволів...
— Успокійтеся, дорогий мій пане!
— Перш усього мушу дістатися до неї... до неї... ще нині...
— Може би так завтра?
— Кажу тобі: нині... Вона є тут... І бачила мене, так як я її... Вона жде на мене...
— Ну, добре, але коли й я піду з паном графом...
— Ні! Піду сам.
— Хочете йти самі?
— Так.
— Але як дістанетеся туди, коли лісничому Миколі це не вдалося?
— Мені це вдасться!
— Брама замкнена...
— Нічого. Найду якусь щілину в мурі... Я мушу туди дістатися!...
— Позвольте мені, пане графе, іти з вами, прошу вас!
— Ні, Грицьку, підеш до Версту... Ні!... не до Версту, не треба, щоб там знали... підеш до села Вулькану й там переночуєш... а коли
мене там до рана не буде, підеш до міста — даш знати поліції, все розкажеш і прийдеш сюди з жандармами... Хай обстрілюють замок. А
ти тут зачекаєш. Ах! Господи, вона живе. Ніщо, тільки б дістати князя Горца у руки!...
Грицько бачив, що його пан уже зовсім не володіє собою.
— Ну, йди, Грицьку,— приказав граф.
— Мушу йти?
— Так,— відповів граф і почав відходити. Грицько постояв ще хвилину на місці, але побачивши, що на впертість графа нема ради,
почав потішати себе, що його пан так чи так не дістанеться до замку й прийде до Вулькану... завтра... а може, ще й нині вночі...
Тоді вони оба підуть до міста... повідомлять поліцію... і те, що не вдалося Миколі ані графові, напевно вдасться жандармам... Вони
дадуть собі раду з князем Горцем, звільнять бідну Стіллю, зруйнують замок у Карпатах... так, що не залишиться з нього камінь на
камені...
Так роздумуючи, зійшов вірний Грицько з висо-корівні і подався в напрямі Версту.
Тим часом граф ішов довкола оборонного валу. Крізь його голову пролітала хмара думок.
Тепер він був уже певний, що князь є в замку, коли там була ув'язнена Стілля...
Але як дістатися до неї?...
Перешкоди, що їх лісничий не міг перемогти, він переможе!... Це не була відвага, що перла його до тих старих мурів; це було велике
кохання до тої жінки, яку вважав за мертву!
Граф знав, що дістатися до замку буде можна тільки з південного боку, де є брама і звис ний міст. Пустився в тому напрямі довкола
оборонного валу.
Вдень було б неможливо вилізти на мур, бо на замку його побачили б, але вночі це могло вдатися.
Тим часом зробилося так темно, що граф ішов далі напомацки, інстинктивно оминаючи скелі й провалля, що були довкола муру. Так
дійшов аж до другої башти, але тут попав між такі скелисті дебрі, що не міг з них вийти. Покалічив собі руки, щохвилини падав, а тим
часом над його головою зривалися зі скель гірські орли з диким криком.
Ах, чому не задзвонить дзвін у замковій каплиці? Чому не блисне світло з башти, що про нього оповідали Микола і доктор?
Він біг би з утіхою на голос дзвону й на це світло!
Але ні! Ніщо не каламутило мертвецької тиші. Ніщо не роз'яснювало темної ночі...
Вже більше як годину блукав граф поміж скелями й почав боятися, чи не зійшов уже задалеко в долину. Вкінці спинився, ламаючи
руки в одчаю. Куди йти, щоб дістатися до брами? Чи підождати до рана? Але тоді побачать його зі замку... Рудольф Горц добре буде
його пильнувати!
Тільки вночі й то зараз мусить дістатися до замку, але він не може цього зробити через ту прокляту темінь!
Одчаяний до краю, крикнув:
— Стілля... моя Стілля!...
Хіба він вірив, що ув'язнена вчує його голос? А все ж таки кликав кохану по імені, аж відгомін котився по горах.
Нараз побачив світло, що плило звисока.
— Замок... ось і замок...— сказав він до себе. І справді, в Одній замковій вежі блиснуло світло. Граф повірив, що це Стілля засвітила
світло, щоб показати йому дорогу до брами...
Почав іти за світлом. Зайшов задалеко направо й тепер вертався. Небавом був уже недалеко замкової брами. Чи вдасться йому
дістатися досередини?..
Граф підійшов ближче; звисний міст був спущений... Брама створена...
Не надумуючися, ввійшов крізь браму... Але ледве поступив кілька кроків, звисний міст з лоскотом піднявся й брама замкнулася.
Граф був в'язнем замку в Карпатах...
Жюль Верн 
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Пошук в бібліотеці ІнтерNетрів
ІнтерNетрi