Make your own free website on Tripod.com
далі... І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII XIII XIV XV XVI XVII XVIII
Жюль Верн
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Digital Ukrainian Library
XIV
Граф мав доволі часу, щоб усе як слід передумати. В його розбурханих думках спомин Стіллі був найсильніший; він ще довго
наслухував, чи не долетить до темного підземелля хоч відгомін її співу. Але дарма! А, може, йому це тільки причулося? Це вона співала
тут перед годиною у підземеллі і це її він бачив на вежі!
Думка про божевілля Стіллі не покидала графа.
Ах, коби він міг забрати її відсіля, з того проклятого замку й завести до Крайової! Його опіка й безмежне кохання привернули би їй,
певно, здоров'я!
Так роздумував граф довгі години й не міг ніяк успокоїтись.
Вкінці зрозумів, що треба холоднокровно щось придумати.
— Мушу втекти...— сказав собі,— рішуче мушу втекти... як тільки відчиняться двері... але що тут хтось входить лише під час сну... то
прикинуся, що сплю!...
Враз видався йому його довгий, твердий сон дивним. Чи не було в хлібі або в воді якогось насонного наркотику? Не буде вже їсти ні
пити!... Небавом, певно, хтось надійде...
Лежачи на постелі, почав наслухувати, чи не зближається хто до одних або до других дверей. Але скрізь було тихо...
Тоді граф зірвався з постелі й почав знову неспокійно бігати по келії. Голова йому горіла, він душився, бо в льоху вичерпалося вже
майже все повітря, що найшло туди передше крізь відчинені двері.
Нараз почув легкий подув вітру з гори...
Так, у стелі над одним стовпом мусів бути якийсь отвір.
Миттю виліз по кам'янім стовпі під стелю. Так, там була справді мала щілина в мурі й крізь неї побачив граф над собою мов дно
висохлої керниці, куди падало згори трохи світла.
На дворі був день, а по скісних проміннях сонця граф пізнав, що це могла бути п'ята година зпо-лудня.
Отже, він спав повних чотирнадцять годин і якщо вони з Грицьком вийшли з Версту 11 липня, то нині мусіло бути 13 липня...
Пролізти крізь вузенький отвір угорі було неможливо й граф мусів злізти по стовпі знову вниз.
Так, видістатися з тої келії можна було тільки дверми...
Перші двері» що він ними ввійшов, були дубові й мали тяжке залізне окуття; не було що й думати про те, щоб ними видістатися з льоху.

Здавалося, що другі двері, за якими граф чув голос Стіллі — слабші й граф рішився саме тими дверми вийти.
Зрештою, він не мав часу довго роздумувати; кожної хвилини міг хтось увійти. Мешканці замку могли цілком слушно припускати, що він
спить, випивши насонний напій.
І граф зачав спішно вирізувати ножем неоковану залізом частину дверей. Старався робити це тихо й переривав часто свою працю,
пильно наслухуючи.
За три години дерево в залізному окутті було видовбане й двері відчинилися з голосним скрипінням.
Граф стримав віддих і вийшов до малих сіней. Скрізь було тихо. Сонце сховалося вже, мабуть, давно за гору Ретязат, на небі
переморгувалися зорі, а на сході вийшов із-за хмар блідий півмісяць.
Могла бути дев'ята година вечором.
Граф увійшов ще раз до льоху, напився води й вкроїв собі. шматок хліба. Потім прикріпив ніж до пояса й вийшов з келії, замикаючи за
собою двері.
Коли подумав, що тепер зможе вкінці дійти до нещасної Стіллі, серце било йому голосно з радості.
За хвилину натрапив у темних сінях на сходи й зачав іти ними вгору. Пройшовши сімдесят сім ступнів, вийшов наверх. Звідсіля вів
кудись темний коридор. Вже півгодини йшов ним граф і ніякі двері, ані ніяка інша перешкода не спиняла його. Мав враження, що той
коридор веде до оборонного валу на високорівні Оргаль.
Зупинився на хвилину, щоб відітхнути й зачав знову йти перед себе.
Нараз запримітив, що стоїть перед якоюсь стіною. Коридор був замурований.
Усі дотеперішні зусилля розбилися знову об цю перешкоду й граф не міг стримати розпучливого крику. Йому закрутилося в голові,
коліна під ним угнулися і він впав, як довгий, під муром.
Але за хвилину побачив, що кам'яна долівка має в тім місці риси й рухається; миттю зачав знімати одну кам'яну плиту за другою. В
долівці зробився малий отвір; крізь нього продиралося світло; граф почув якийсь шелест.
Глянув вниз і побачив під собою замкову каплицю.
Каплиця, збудована в готицькому стилю, мусіла бути колись дуже гарна, але тепер це була тільки руїна. Вправді, тут і там видно було
ще мармурові плити, де спочивали предки родини Горців, але вікна каплиці були без шиб, престіл був повалений і ціла обстанова
знищена. Однак на дзвіниці висів ще славний дзвін, що лякав верстян; від нього звисав аж до долівки ланцюг.
В каплиці доглянув граф чоловіка, що держав у руці ліхтарку, а коли світло впало на його лице, граф пізнав Орфаніка, того
дивака-вченого, що завсіди держався товариства князя Горца.
Коли граф мав іще які сумніви щодо того, чи князь є в замку, то тепер вони зовсім розвіялися, бо там, де був Орфанік, мусів
обов'язково бути й князь Рудольф Горц.
Але що робив той Орфанік тут у каплиці так пізно?
Граф з цікавістю почав приглядатися.
Орфанік клячав на землі й прикріплював до залізних мін дротики, розвиваючи їх з клубків, що лежали в в одному куті в каплиці. Він був
такий зайнятий своєю працею, що, певно, не запримітив би графа навіть тоді, якщо граф підійшов би близько до нього.
— Ах, чому ця діра в стелі була така мала? Чому не можна було нею пролізти! — думав собі граф.— Він увійшов би до каплиці й
кинувся би на того Орфаніка та приказав йому завести себе до вежі...
— А, може, це краще, що він недоглянений, незав-важений ніким розкриє тайні наміри тих людей...
За кілька хвилин з'явився в каплиці ще один мужчина. Це був князь Рудольф Горц. Він майже не змінився за стільки літ. Це була ця
сама постать, що в Неаполі. Висока, худа, з блідим обличчям, довгим, розбурханим волоссям та несамовитими очима.
Князь підійшов до Орфаніка, приглядаючися його роботі.
По хвилині вчув граф Телєк їхню розмову.

Жюль Верн 
ЗАМОК В КАРПАТАХ
Пошук в бібліотеці ІнтерNетрів
ІнтерNетрi