Положил еси нас [поношение]
соседом нашим, подражнение й
поругание сущим окрест нас. По-
ложил еси нас в притчу во языцех,
покиванию главыі в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15
Як сніг, три пташечки летіли
Як була я людиною,
А мене, мої сестрички,
А я в Каневі родилась.
Крав Богдан крам, Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам, що накрав. Та три злота з Радзівіллом Та Потоцьким пропила. А коза по воде: Быть беде. Быть беде. Отак кричали і летіли
Я оце літала Аж у Сибір: та в одного Декабриста вкрала Трохи жовчі. От, бачите, Й є чим розговіться! Ну, а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого? Три указа накаркала На одну дорогу... Ну, вже наробила... Душ передушила... Та й то з фоном Корфом Ще й чваниться, показує На чужу роботу! Капусниця! закурена... А ви, пості-пані? Бенкетуєте в Парижі, Поганці погані! Що розлили з річку крові Та в Сибір загнали Свою шляхту, то вже й годі, Уже й запишались. Ач, яка вельможна пава... Ви ще й не родились, Як я отут шинкувала Та кров розливала! Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми! А дзусь, недоріки! В колодочки ще не вбились, Безпері каліки!.. Не та рано встала, Що до світа упилася... А та, що й проспалась! З своїми ксьондзами? — Чортма хисту! Я спалила Польщу з королями; А про тебе, щебетухо, І досі б стояла. А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом От-от уже поховала. Ні, встали, погані, Із шведською приблудою... Та й тойді ж творилось! Аж злішаю, як згадаю... Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими... а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила . І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер божа у Ржавиці Вночі заридала. С татарами помутила, С мучителем покутила, С Петрухою попила, Да немцам запродала. Так кацапів закрепила У німецькі кайдани — Хоч лягай та й засни. А в мене ще, враг їх знає, Кого вони виглядають? Вже ж і в крепость завдала, І дворянства страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей розвела; Все вельможнії байстрята! Вже ж і Січ їх бісновата Жидовою поросла. Та й москаль незгірша штука: Добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки Того не зумію, Що москалі в Україні З козаками діють. Ото указ надрукують: «По милості божій, І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!» Тепер уже заходились Древности шукати У могилах... бо нічого Уже в хаті взяти; Все забрали любісінько. Та лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають? Трошки, трошки б підождали, І церква б упала... Тойді б разом дві руїни В П ч е л е описали... Щоб на льох дивиться? Два дива твориться. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати! Другий буде... оце вже наш! Катам помагати — Наш вже в череві щипає... А я начитала, Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало! Усе добре поплюндрує Й брата не покине! І розпустить правду й волю По всій Україні! Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують! Заллю йому очі!.. Золота не схоче. Скручу ему руки!.. Всі зла і всі муки!.. Поки сліпі люде, Треба його поховати, А то лихо буде! Он бачите, над Києвом Мітла простяглася, І над Дніпром і Тясмином Земля затряслася. Чи чуєте? Застогнала Гора над Чигрином. О!.. Сміється і ридає Уся Україна! То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! Полетімо!.. Полетіли Й летячи співали: По Дніпру у Лиман З кумою. В ірій їсти гадюк Зо мною. В самый ад полечу Стрелою. Один сліпий, другий кривий,
Уже й помостили, Мов для їх те сідало Москалі зробили. Певне, не посадять Лічить зорі... А може, й посадять Москалика або німця. А москаль та німець І там найдуть хлібець. Які там ворони? Та москалі, та сідала? Нехай бог боронить! Може, ще нестись заставлять, Москаля плодити. Бо чутка є, що цар хоче Весь світ полонити. їх на горах ставить? Та ще такі височенні, Що й хмари достанеш, Як вилізти... Ото потоп буде, Пани туда повилазять Та дивиться будуть, Як мужики тонутимуть. А нічого не знаєте! То понаставляли Ті фігури он для чого: Щоб люди не крали Води з річки — та щоб нишком Піску не орали, Що скрізь отам за Тясьмою. Нема хисту, то й не бреши. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! — Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... Посідали. «А хто, братця, Співа про Богдана?» І про Жовті Води, І містечко Берестечко. Нам сьогодні вони стануть! Бо там коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи. От де нам пожива буде! Ану, заспіваєм! Проби ради... Лучче полягаєм Та виспимось. День великий. Ще будем співати. Та будемо спати. Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать, А коло льоху вже проснулись І заходилися копать. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигрин доносить По начальству. Приїхало Начальство мордате, Подивилось. «Треба,— каже,— Своди розламати, Вєрнєй дєло...» Розламали Та й перелякались! Костяки в льоху лежали І мов усміхались, Що сонечко побачили. От добро Богдана! Черепок, гниле корито Й костяки в кайданах! Якби в ф о р м е н и й х, то добре: Вони б ще здалися... Засміялись... а ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він же трудився! І день і ніч побивався, Та в дурні й убрався. Якби йому Богдан оце У руки попався, У москалі заголив би, Щоб знав, як дурити Правительство!! Кричить, біга, Мов несамовитий. Яременка* в пику пише, По-московській лає Увесь народ. І на старців Моїх налітає. «Вы што делаете, плуты!!» «Та ми, бачте, пане, Співаємо про Богдана...» «Я вам дам Богдана, Мошенники, дармоеды! Й песню сложили Про такого ж мошенпика...» «Нас, пане, навчили...» «Я вас навчу! Завалить им!» Взяли й завалили — Випарили у московській Бані-прохолоді. Отак пісні Богданові Стали їм в пригоді!!.. Так малий льох в Суботові Москва розкопала! Великого ж того льоху Ще й не дошукалась. [1845, Миргород].
|