«Хустиночко мережана, 
Вишиваная, 
Вигаптую, подарую, 
А він мене поцілує. 
Хустино моя 
Мальованая. 
Здивуються вранці люди, 
Що в сироти хустка буде 
Мережаная, 
Мальованая. 
А я косу розплітаю, 
З дружиною походжаю. 
Доленько моя, 
Матінко моя». 

Отак вона вишивала 
У віконце поглядала, 
Чи не ревуть круторогі, 
Чи не йде чумак з дороги. 
Іде чумак з-за Лиману 
З чужим добром, безталанний, 
Чужі вели поганяє, 
Поганяючи, співає: 
«Доле моя, доле, 
Чом ти не такая, 
Як інші чужая? 
Чи я п'ю, гуляю, 
Чи сили не маю? 
Чи до тебе доріженьки 
У степу не знаю? 
Чи до тебе свої дари 
Я не посилаю? 
Є у мене дари — 
Очі моі карі. 
Молодую мою силу 
Багаті купили; 
Може, і дівчину без мене 
З іншим заручили- 
Навчи :к мене, моя доле, 
Гуляти навчи». 

Та й заплакав сіромаха, 
Степом ідучи. 
Ой застогнав сивий пугач 
В степу на могилі, 
Зажурились чумаченьки, 
Тяжко зажурились. 
«Благослови, отамане, 
Коло села стати, 
Та понесем товариша 
В село причащати». 
Сповідали, причащали 
Й ворожки питали,— 
Не помогло... з незціленним 
В дорогу рушали. 
Чи то праця задавила 
Молодую силу, 
Чи то нудьга невсипуща 
Його з ніг звалила. 
Чи то люди поробили 
Йому, молодому, 
Що привезли його з Дону 
На возі додому. 
Благав бога, щоб дівчину... 
Хоч село побачить. 
Не доблагав... Поховали, 
Ніхто й не заплаче! 
Поставили громадою 
Хрест над сиротою 
Й розійшлися... Як билина, 
Як лист за водою, 
Пішов козак з сього світа, 
Все забрав з собою. 
А де ж тая мальована, 
Шитая хустина? 
А де ж тая веселая 
Дівчина-дитина?! 

На новому хресті хустку 
Вітер розвіває, 
А дівчина у черниці 
Косу розплітає. 

18 октября 1844. 
С.-Петербург