І день не день, і йде не йде, 
А літа стрілою 
Пролітають, забирають 
Все добре з собою. 
Окрадають добрі думи, 
О холодний камень 
Розбивають серце наше 
І співають амінь, 
Амінь всьому веселому 
Од нині до віка. 
І кидають на розпутті 
Сліпого каліку. 
Невеликії три літа 
Марно пролетіли... 
А багато в моїй хаті 
Лиха наробили. 
Опустошили убоге 
Моє серце тихе, 
Погасили усе добре, 
Запалили лихо, 
Висушили чадом, димом 
Тії добрі сльози, 
Що лилися з Катрусею' 
В московській дорозі, 
Що молились з козаками 
В турецькій неволі. 
І Оксану, мою зорю, 
Мою добру долю, 
Що день божий умивали... 
Поки не підкрались 
Злії літа; та все теє 
Заразом украли. 
Жаль і батька, жаль і матір, 
І вірну дружину, 
Молодую, веселую, 
Класти в домовину, 
Жаль великий, брати мої; 
Тяжко годувати 
Малих діток неумитих 
В нетопленій хаті,— 
Тяжке лихо, та не таке, 
Як тому дурному, 
Що полюбить, побереться, 
А вона другому 
За три шаги продається 
Та з його й сміється. 
От де лихо! от де серце 
Разом розірветься! 
Отаке-то злеє лихо 
Й зо мною спіткалось: 
Серце люди полюбило 
І в людях кохалось, 
І вони його вітали, 
Гралися, хвалили... 
А літа тихенько крались 
І сльози сушили, 
Сльози щирої любові; 
І я прозрівати 
Став потроху... Доглядаюсь, - 
Бодай не казати. 
Кругом мене, де не гляну, 
Не люди, а змії... 
І засохли мої сльози, 
Сльози молодії. 
І тепер я розбитеє 
Серце ядом гою, 
І не плачу, й не співаю, 
А вию совою. 
Отаке-то! Що хочете, 
То те і робіте: 
Чи голосно зневажайте, 
Чи нишком хваліте 
Мої думи,— однаково 
Не вернуться знову 
Літа мої молодії, 
Веселеє слово 
Не вернеться... І я серцем 
До вас не вернуся. 
І не знаю, де дінуся, 
Де я пригорнуся, 
І з ким буду розмовляти, 
Кого розважати, 
І перед ким мої думи 
Буду сповідати? 
Думи мої! літа мої, 
Тяжкії три літа. 
До кого ви прихилитесь, 
Мої злії діти? 
Не хилітесь ні до кого, 
Ляжте дома спати... 
А я піду четвертий год 
Новий зустрічати. 
Добридень же, новий годе, 
В торішній свитині! 
Що ти несеш в Україну 
В латаній торбині? 
«Благоденствіє, указом 
Новеньким повите». 
Іди ж здоров, та не забудь 
Злидням поклонитись. 
 
22 декабря 1845, 
Вьюнища