| По улиці вітер віє
Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили. А думала жити... Хоч на старість у невістки В добр-і одпочити. Не довелось. Виблагала Тую копійчину... Та пречистій поставила Свічечку за сина. [Друга половина 1848, Косарал] |