| «Не хочу я женитися,
Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати. Не хочу я, моя мати, За плугом ходити, Оксамитові жупани На ріллі носити. А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом. На Хортиці у матері Буду добре жити, У оксамиті ходити, Меди-вина пити». Пішов козак нерозумний Слави добувати, Осталася сиротою Старенькая мати. Ой згадала в неділеньку, Сідаючи їсти: «Нема мого сина Йвана, І немає вісти». Не через два, не три літа, Не через чотири Вернувся наш запорожець Як та хиря, хиря, Обідраний, облатаний, Калікою в хату. Оце тобі Запорожжя І сердешна мати. Нема кому привітати, Ні з ким пожуритись, Треба було б молодому, Треба б одружитись. Минулися молодії Веселії літа, Немає з ким остиглого Серденька нагріти. Нема кому зустрінути, Затопити хату, Нема кому води тії Каліці подати. [Друга половина 1848, Косарал] |