Не для людей, тієї слави, 
Мережані та кучеряві 
Оці вірші віршую я. 
Для себе, братія моя!' 
 
Мені легшає в неволі, 
Як я їх складаю. 
З-за Дніпра мов далекого 
Слова прилітають 
І стеляться на папері, 
Плачучи, сміючись, 
Мов ті діти. І радують 
Одиноку душу 
Убогую. Любо мені. 
Любо мені з ними, 
Мов батькові багатому 
З дітками малими. 
І радий я, і веселий, 
І бога благаю, 
Щоб не приспав 'моїх діток 
В далекому краю. 
Нехай летять додомоньку 
Легенькії діти. 
Та розкажуть, як то тяжко 
Було їм на світі. 
І в сім'ї веселій тихо 
Дітей привітають, 
І сивою головою 
Батько покиває. 
Мати скаже: «Бодай тії 
Діти не родились». 
А дівчина подумає: 
«Я їх полюбила». 
 
(Друга половина 1848, 
Косарал}
 

Ukrainian internet directory