А ти, пречистая, святая, 
Ти, сестро Феба молодая! 
Мене ти в пелену взяла 
І геть у поле однесла. 
І на могилі серед поля, 
Як тую волю на роздоллі, 
Туманом сивим сповила. 
І колихала, і співала, 
І чари діяла... І я... 
О чарівниченько моя! 
Мені ти всюди помагала, 
Мене ти всюди доглядала. 
В степу, безлюдному степу, 
В далекій неволі, 
Ти сіяла, пишалася, 
Як квіточка в полі! 
Із казарми нечистої 
Чистою, святою 
Пташечкою вилетіла 
І понадо мною 
Полинула, заспівала 
Ти, золотокрила... 
Мов живущою водою 
Душу окропила. 
1 я живу, і надо мною 
З своєю божою красою 
Гориш ти, зоренько моя, 
Моя порадонько святая! 
Моя ти доле молодая! 
Не покидай мене. Вночі, 
І вдень, і ввечері, і рано 
Витай зо мною і учи, 
Учи неложними устами 
Сказати правду. Поможи 
Молитву діяти до краю. 
А як умру, моя святая! 
Моя ти мамо! положи 
Свого ти сина в домовину 
І хоть єдиную сльозину 
В очах безсмертних покажи. 
 
[9 лютого 1858, 
Нижній Новгород]