| Коло гаю к чистім полі,
На самій могилі, Дві тополі високії Одна одну хилить. І без вітру гойдаються, Мов борються в полі. Ото сестри-чарівниці — Отії тополі. Закохалися обидві В одного Івана; А Іван, козак звичайний, Обох їх не ганив, А лицявся то з тією, То з другою любо... Поки в яру увечері Під зеленим дубом Не зійшлися усі троє. «Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами...» І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана Завтра отруїти. Найшли зілля, накопали І стали варити. Заплакали, заридали... А нема де дітись, Треба варить. Наварили, Йвана отруїли Й поховали коло гаю В полі на могилі. І байдуже? Ні, не дуже. Бо сестри ходили Що день божий вранці-рано Плакать над Іваном, Поки самі потруїлись Тим зіллям поганим. А бог людям на науку Поставив їх в полі На могилі тополями. І тії тополі Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає. [Друга половина 1848, Косарал] |