| І знов мені не привезла
Нічого пошта з України... За грішнії, мабуть, діла Караюсь я в оцій пустині Сердитим богом. Не мені Про теє знать, за що караюсь, Та й знать не хочеться мені. А серце плаче, як згадаю Хоч невеселії случаї І невеселії ті дні, Що пронеслися надо мною В моїй Україні колись... Колись божились та клялись, Братались, сестрились зо мною, Поки, мов хмара, розійшлись Без сльоз, роси тії святої. І довелося знов мені Людей на старості... Ні, ні, Вони з холери повмирали; А то б хоч клаптик переслали Того паперу ...... . . . . . . . . . . . . . . Ой із журби та із жалю, Щоб не бачить, як читають Листи тії, погуляю, Погуляю понад морем Та розважу своє горе. Та Україну згадаю, Та пісеньку заспіваю. Люде скажуть, люде зрадять, А вона мене порадить, І порадить, і розважить, І правдоньку мені скаже. [Друга полонина 1848. Косарал] |