І знов мені не привезла 
Нічого пошта з України... 
За грішнії, мабуть, діла 
Караюсь я в оцій пустині 
Сердитим богом. Не мені 
Про теє знать, за що караюсь, 
Та й знать не хочеться мені. 
А серце плаче, як згадаю 
Хоч невеселії случаї 
І невеселії ті дні, 
Що пронеслися надо мною 
В моїй Україні колись... 
Колись божились та клялись, 
Братались, сестрились зо мною, 
Поки, мов хмара, розійшлись 
Без сльоз, роси тії святої. 
І довелося знов мені 
Людей на старості... Ні, ні, 
Вони з холери повмирали; 
А то б хоч клаптик переслали 
Того паперу ...... 
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 
Ой із журби та із жалю, 
Щоб не бачить, як читають 
Листи тії, погуляю, 
Погуляю понад морем 
Та розважу своє горе. 
Та Україну згадаю, 
Та пісеньку заспіваю. 
Люде скажуть, люде зрадять, 
А вона мене порадить, 
І порадить, і розважить, 
І правдоньку мені скаже. 
 
[Друга полонина 1848. 
Косарал]
 

Ukrainian internet directory