| Було, роблю що, чи гуляю,
Чи богу молюся, Усе думаю про його І чогось боюся. Дурна була, молодая,— Я все виглядала, Чи не шле за рушниками... І не сподівалась, Що він мене, дурну, дурить. А серце боліло, Ніби знало, що так буде, Сказати не вміло. А якби було сказало, То я б не любила, Може, була б до криниці У гай не ходила, А то вранці і ввечері Ходила, гуляла... Доходилась — осталася, Навіки осталась Дівувати. Тяжко мені У матері в хаті Старітися. А своєї Вже хати не мати! А ще й досі, чи роблю що, Чи то так гуляю, Усе думаю про його, І сама не знаю, Чого думаю! Чого я У той гай ходила? І за що його так довго, Так тяжко любила! [Перша половина 1849, Косарал] |