П'ять довгих років минуло з того незабутнього дня, коли волею і силою Твоєю,
устами першого Парляменту твого — Центральної Ради Української — проголошено:
«Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого не
залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
Цим актом Центральна Рада мала завершити велику справу прадідів наших —
славних вождів козацьких, які, з волі народньої, змагались вибороти Отчизні
нашій самостійність і відновити величність державну, що вславила рід наш
ще за старих часів Великої Держави Київської.
З вірою в серці, з великим напруженням сил своїх, серед нечуваних перешкод
і в обставинах нікому з інших народів на їх шляхах історичних незнаних,
підняв Ти, Народе Український, на міцні рамена свої справу творення власної
Держави. Від хвилі визволення Ти відродив стару культуру національну, відновив
українську церкву незалежну, збудував рідну школу і для оборони Держави
своєї створив військо національне.
Визволення України і державна творча діяльність влади Твоєї викликали тривогу
у московського зажерливого сусіда Твого. Звикши панувати на землях чужих,
він не міг погодитись, щоб багаті землі українські відійшли тепер від нього,
і війною жорстокою пішов на Державу Твою.
За п'ять років Ти переніс нелюдський жах повторних навал московських, відчув
всім серцем своїм зневагу волі і прав Твоїх і непохитно став на трудний
шлях безоглядної боротьби за державну самостійність старожитніх земель
Твоїх.
Проливаючи кров в боротьбі за державність свою, Ти, Великий Народе, продовжував
разом з тим традиційну місію боронити Західню Европу від руйнуючого натиску
варварів сходу. Коли Держава Угорська стала совєтською республікою, уряд
російський всіма силами збройними напав на Українську Республіку Народню,
щоб, підбивши під себе всі землі українські, злучитись з совєтською Угорщиною
і запалити пожежу всесвітнього безладдя.
В цей непевний час, коли старій культурі Европи загрожувала та страшна
руїна, що сталася вже в Росії і Україні, тільки вища влада Твоя, Народе
Український, з лицарським військом Твоїм боронила Україну і всю Европу
від жахливої навали большевиків московських.
Коли самотня армія українська в обороні всесвітньої культури являла високий
зразок мужности й леґендарної відваги, великі держави Европи не хотіли
розуміти змагань наших національних, не хотіли відчути власних своїх інтересів.
Тероризована большевицькою загрозою Европа готова була допомагати таким
безнадійним авантюрам, як спроби Денікіна — Вранґеля, і свідомо закривала
очі свої на криваву боротьбу України, Білоруси, Дону, Кубані, Грузії та
інших народів Кавказу. Зачарована споминами про колишню могутню Росію,
великодержавна Европа не хотіла допомогти надмірним змаганням народів,
що творили власні демократичні держави і спільними силами бажали спинити
кривавухвилю комуністичного імперіялізму московського.
Тепер Европа бачить наслідки своєї фатальної байдуж-ности. Та страшна економічна
криза, що тримає в своїх залізних обіймах весь світ, не закінчиться доти,
доки на всьому сході Европи буде панувати заборча влада російська, доки
брутальна стопа червоного ката буде топтати широкі степи українські, доки
народи бувшої Росії не стануть суверенами на вільних землях своїх.
Знеможений в непосильній боротьбі, законнийуряд Української Народньої
Республіки, рятуючи свою лицарську армію, покинув рідні землі, але не залишив
боротьби. Спадкоємець суверенних парляментів Твоїх — Центральної Ради Української
і Конгресу Трудового Народу, Уряд Української Народньої Республіки твердо
стоїть на обороні не-залежности України і тільки перед Тобою, Суверенний
Народе Український, складе повновласті свої. Разом з військом Твоїм і численним
громадянством, що .найшло собі притулок на чужині далекій, уряд пильно
стежить за подіями на Україні і твердо вірить в неминучу перемогу.
Безглузда господарка окупантів московських довела багату Україну до повної
руїни, південні степи українські, колишня житниця Европи,— нині чорна пустеля,
а вільні сини степів козацьких гинуть мільйонами від голоду. Чужа ворожа
влада ще збільшує смерть і руїну на землі нашій, грабуючи останній шматок
хліба в знеможених дочок і синів наших. В обставинах нечуваної руйнації
всього життя, під постійною загрозою нелюдського терору Ти, Народе-Страднику,
не спинив боротьби і тернистим шляхом невпинно прямуєш до перемоги над
ворогом. Боротьба жорстока не спинялась ні на один день і з кожним місяцем
набирає все більшої сили. Всьому світові відомі героїчні вчинки вірних
синів Твоїх, повстанців, славні імена яких вже стали скарбом рідної історії.
Справедливі змагання нації української до власної дер-жавности привернули
до нашої справи співчуття народів, що живуть на землях наших. Спільно
з Тобою, Народе Український, провадять вони уперту боротьбу проти окупантської
влади. Жорстокий режим узурпаторів, безсоромна експлуатація природних багатств
України, дикунське переслідування української церкви, віри взагалі, національної
школи, культурно-просвітних установ загартували непохитність синів України
і наблизили світлий день перемоги.
Під потужним натиском боротьби народньої, уряд большевицький, вірний підступним
звичаям Москви, утворив фікцію незалежної держави української і проклямував
був самостійну Совєтську Українську Республіку. Не маючи змоги здавити
волі народньої до незалежносте державної, уряд московський сподівався в
такий спосіб приспати націю українську і заспокоїти святий гнів народній.
Але свідоме селянство українське не повірило нікчемним залицянням окупантів
і з новим завзяттям продовжувало боротьбу.
Помилившись в надіях своїх засліпити таким чином націю українську, уряд
московський вже знищив невдалу фікцію самостійної України Совєтської і
з подвійною люттю кинув помсту свою на гордих борців за волю Батьківщини.
Та ніякі спроби не поможуть Москві ненаситній в її справі заборчій.Нема тої сили, яка переможе свідому себе націю, нема того. чину, який
примусить воскреслу Україну вернутись до ярма старого ганебного.
В цей світлий день національного свята уряд Української Народньої Республіки,
оглядаючи пройдений шлях боротьби, стверджує цілковиту одностайність всіх
течій української політичної думки в Непереможнім стремлшні до спільної
мети — незалежної державности української.
Звертаючись до лицарів-вояків армії української і громадян — вигнанців
з рідної землі, правительство закликає не тратити бадьорости і віри в остаточну
перемогу.
Не сміємо'своїм зневір'ям зневажити священну пам'ять лицарів, що поклали
життя своє на олтар Батьківщини. Не сміємо тратити віри, коли не тратить
віри Той, хто послав нас на муки за волю свою. Не сміємо складати зброї,
коли не випала ще зброя з невтомних рук Твоїх, Суверенний Народе Український.
Ти переможеш. Великий Народе-Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати
під себе чужі, не наші землі, Ти переможеш для спокійного будування могутньої
Держави Української, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні
кайдани з стомлених рук Твоїх — спадуть ганебні пута з величної постаті
рідної Матері-України.
Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття.
Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в Державі своїй незалежній установиш волю
святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх. Вірний високим
засадам волі і рівности, що кохав Ти з часів стародавніх, Ти явиш всім
народам світлий образ правної держави демократичної з забезпеченням вольностей
громадянських.
Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів Твоїх загоїть
рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій
і щастя Великій, Вільній, Самостійній Україні.
Голова Директорії і Головний Отаман військ У. Н. Р. Симон Петлюра (р.
в.) Голова Ради Міністрів Андрій Лівицькчй (р. в.)
