В одному з попередніх листів до Вас я звернув увагу на ту працю, що нею
до певної міри повинно Міністерство Закордонних Справ зайнятись в цілях
виховання нашого громадянства та придбання ним певного критерію для орієн-тировки
в скомплікованих обставинах міжнароднього життя. Звичайно, що завдання
се нелегке, а придбання ним згаданого критерію є справою загально-політичною
і державного розвитку нації. Але я мало шанував би той уряд український,
що обмежував би свою працю виключно завданнями адміністрування краю, не
звертаючи уваги на більш широке розуміння своїх обов'язків, які полягають
у правильному з'ясуванні ним завдань нації і допомозі у належному вихованні
її для здійснення оцих завдань. Отже, уряд український і одповідальні керівники
його (даного кожного періоду) повинні, незалежно од безпосередніх своїх
завдань адміністрування, виконувати все те, що допомагати буде найлегшому
провадженню останнього і не тільки в даний період нашого державного життя,
а і в кожний хронологічно дальший. Не можемо ми похвалитись, щоб політичний
розвиток українського громадянства і його уміння орієнтуватись у складних
обставинах міжнародньої політики, пристосовуючи до неї вимоги і своєї держави
чи змагаючись впливати на зміну їх для інтересів останньої, стояли на високому
і реальному рівні. В цьому напрямку є чого нам побажати і є над чим попрацювати.
Зокрема отой нахил до блискавичних орієнтацій на ту чи іншу міжнародню
політичну орієнтацію є у нашого громадянства скоріше доказом його державної
легковірности та невихованости, як показником дозрілости і освічености
в питаннях, зв'язаних з установленням питомої ваги української держави
в тих чи інших комбінаціях і орієнтаціях. Лише громадянство мало організоване
і недозріле може рішаючу вагу надавати і реальне значення тій чи іншій
своїй орієнтації на зовнішню силу. А брак єдиної державної ідеології, єдиної
провідної лінії в зовнішній політиці — оці риси, що характеризують дотеперішній
стан політичного розвитку нашого громадянства — мало потішають і на майбутнє,
бо створюють у нашого громадянства ілюзії облудні і переменшення в оцінці
тих труднощів, які стоять перед Україною в справі вступу її до європейської
чи світової коаліції держав та впливу її і на участь у тій чи Р іншій політичній
комбінації і випливаючій звідси орієнтації Ц громадянства на цю комбінацію.
Нам треба засвоїти нарешті, що лише шляхом довгої упертої боротьби нація
наша здобуде собі належне місце в міжнародніх відносинах, хоч би те, яке
вона починала займати за часів блаженної пам'яті гетьмана Богдана або змагалась
зайняти за часів гетьмана Мазепи.
З огляду на малу поінформованість нашого громадянства в питаннях, дотичних
зачепленої справи, та його незнання і невірну оцінку умовин, сприяючих
чи затримуючих захоплення Україною належного їй місця в міжнародніх' стосунках
та зміцнення свого становища в тій чи іншій коаліції і політичній комбінації,
з огляду на те, що і в майбутньому зазначені вище явища все будуть підводними
каміннями нашої державної політики, віщуючими її помилкові кроки та катастрофічні
для неї несподіванки, з огляду на те, що сучасні умовини нашого державного
ладу особливо впливають на поглиблення в свідомості громадянства оцих шкідливих
явищ, я гадав би, що уряду слід з особливою уважністю та обачністю і педагогічно-державною
далекозорістю оцінити ці І я в й щ а і не «по-казьонному», а по-держ а
в н о м у над ними застановитись, щоб хоч почати іх усовувати та нейтралізувати.
Оскільки потреба такої праці є необхідною в державних цілях, видно хоч
би із того, що маємо занадто багато ворогів нашої ідеї і концепції державної,
боротьбі з котрими не уділяємо відповідного значення. Не кажу вже про те,
що за браком преси своєї, не підготовляємо громадянства до розуміння ним
певних ліній і фактів урядової політики, що є обов'язком кожного уряду,
коли він не хоче панувати тільки за допомогою фізичної сили, мало звертаємо
уваги на спростування неправдивих звісток і інсинуацій, що так щедрою рукою
виливаються і на цілий уряд, і на окремих представників його з боку різних
недисциплінованих угруповань українських і окремих політичних діячів, не
кажучи вже про цькування з боку явних ворогів нашої державности.
Читаючи уважно звіти наших послів, чимало знаходив у них цікавих інформацій
і ширших науково опрацьованих характеристик життя і загальноєвропейського,
і окремих держав... [кінець слова нерозбірливо] моментів у ньому,— цікавих
не тільки для міністра з[акордонних1 спр(ав¦ чи уряду, але й для нашого
громадянства, яке треба в цьому напрямку виховувати, а тим часом таких
інформацій даремно шукав я в тому органі, який видаємо для того ж самого
громадянств а. А завдяки цьому губимо, звичайно, одну з можливостей боротьби
успішної з анальфабетизмом політичним та невихованістю наших громадянських
кругів.
Коли я домагаюсь од уряду більшої енергії в зазначеному вище напрямку,
то конкретизацію її убачаю не лише в заходах, направлених до використовування
матеріялів, у розпорядженні Міністерства] Закордонних] Спр[ав] маю-чихся,
на шпальтах «Трибуни» чи якогось іншого доступного нам видання. Розумію
її ширше, уявляючи, що М. 3. Спр[ав] повинно виявити ініціятиву в підготовці
для загального вжитку українського громадянства, і тепер, і на майбутнє,
такого літературного і наукового матеріялу, за допомогою котрого можна
би було справу усвідомлення його в питаннях між-народніх відносин та виховання
політично-державного поставити на справжній солідний грунт. М. 3. Спр{ав]
повинно не забувати ані на одну хвилину, що при поверненні на Україну треба
в цьому напрямку заопікуватись і потребами навої університетської молоді,
яка примушена буде звертатись в задоволенні цієї потреби до російських
чи якихось інших джерел, з погляду державно-українського неодповідних і
тенденційних.
Не маємо майже жодної перекладної літератури з обсягу міжнародного права;
не маємо головнихмирових трактатів в перекладі на українську мову
і в виданнях для широкого вжитку;
не маємо українських підручників по міжнародньому праву; не маємо, нарешті,
науково опрацьованої історії міжнарод-ніх зносин України в минулому, за
часів князівства чи пізніш — гетьманів, тоді як без знання цієї історії
не можемо вірно провадити і творити новітню нашу історію, щодо міжнародніх
її авспіцій. Тим часом все це треба мати, бо того вимагають інтереси державні
і вірне розуміння нами тих обов'язків, що їх ми повинні виконати, аби не
засудили нас молодші покоління за нашу недалекозорість та політично-державну
нашу обмеженість. Не думаю я, щоб хтось поважно міг думати, що з Міністерства
Закордонних Справ я хотів би, накидаючи йому такі завдання, творити історико-політичний
чи науково-видавничий інститут. Я хочу, щоб М. 3. Спр[ав] вірно розуміло
свої обов'язки, змісту яких я не можу вичерпати одним тільки виконанням
з його боку адміністративно-державних функцій. В порушених справах воно
повинно виявити творчу ініціятиву, викликати її серед певних кругів і окремих
осіб, направивши її по певному напрямку, нами, Міністерством, офіціяльно
чи неофіціяльно (значення не має) обміркованому і опрацьованому. А маючи
у себе такого компетентного з наукового боку знавця між-народнього права,
як проф. Ейхельман, воно може поставлене мною йому завдання перевести в
життя не кустарно, а солідно науково. Коли б, скажемо, така програма літературно-наукових
праць з обсягу міжна-роднього права, міжнародніх відносин, українсько-між-народніх
стосунків була уложена і оголошена в *Укр(аїнській] Триб[уні]» та в інших
українських виданнях, то, будьте певні, що знайшлися б серед нашої еміграції
і в Польщі, і далі за кордоном і перекладчики, і самостійні автори, які
охоче відгукнулися б на заклик і чимало зробити б могли, і то за порівнюючи
короткий час, в справі збільшення української літературної продукції —
власне, тої галузі її, яка так повинна цікавити Міністерство Закордонних
Справ і значення котрої з державне широкого погляду ми тепер вже повяим
належно зрозуміти. Думаю я, що й видавці для таких праць — чи оригінальних,
чи перекладних — могли б знайтись, бо рахувалися вони б з попитом на таку
літературу чи то тепер, чи в ближчому майбутньому, а значить, і витратити
певні суми на це не лякалися б!
Виконавши це завдання, ми тим самим виконали б один із обов'язків нашого
покоління перед нашою державною справою і нашим громадянством, допомагаючи
йому вчитись, більше знати, а значить, і виховуватись, себто роблячи те,
що повинна робити кожна, вірно розуміюча своє завдання, державна влада.
Прошу мене повідомити про Ваші заходи в порушеній справі, а провізорично-опрацьовану
програму, дотичну неї, прислати мені раніш для ознайомлення.
