Д. В. Антоновичу Голові Дипломатичної Місії У. Н. Р. в Італії
Шановний Дмитре Володимировичу,
В зв'язку з новими — зміняючимися — обставинами в справі визнання нашої
державности, Ви одержите належні вказівки й побажання уряду щодо Вашої
діяльности в Італії. Знаючи, що дотеперішня позиція держави, в якій Ви
представляєте інтереси нашої республіки, значно залежала од позиції Англії
та Франції, я певен, що позиція та швидко зміниться на краще. Разом з тим
я не можу не оцінити тих заходів, які робились дотепер деякими кругами
італійськими в справі допомоги нашому становищу міжнародньому. Певен, що
Ви склали подяку тому депутатові (здається, Корде), який виступив у парляменті
за визнання .України. Жалкую, що через незалежні обставини від Вас досі
доходили скупі вісті й уривчасті інформації і що, очевидно, і од уряду
нашого Ви не мали ні своєчасно, ні належних вичерпуючих інформацій та директив.
Користаючи з нагоди мого побачення з К. Мацієвичем, я передаю Вам цього
листа з висловом в ньому деяких інформацій та гадок.
Щодо перших. В європейських газетах уже з'явились, та е й з'являтись,
певно, будуть інформації про «уряд Мазепи», про те, що ніби сам Мазепа
перейшов до большевиків etc. Все це — інсинуації або провокації, в створенні
яких заінтересовані вороги нашої національно-державної єдности та демократичної
лінії, яку і я, і Мазепа неуклінно переводили і провадити далі будемо.
Отож при заяві в пресі якихось в цьому роді зредагованих інформація майте
на увазі, що «уряд Мазепи і Петлюри» — це все одно,— одного добиваємось,
за одно змагаємось. Я виїхав за кордон для полагоджування нашого становища
і по постанові уряду та війська, щоб при першій нагоді повернути. Міністер
Безпалко вже приїздив за мною, але, не маючи точних відомостей про наслідки
тієї кампанії, яку я, користуючись різними зв'язками, провадив, я не міг
ще, на жаль, вернутись «додому». Але цей час вже наближається. 30. І я
одержав од Тишкевича телеграму.
Чекаю кілька день на розшифрування цього повідомлення. Полагоджу деякі
справи з п. Пілсудським, Мартосом (справи нових наших за кордоном) і не
замедлю вирушити, щоб довести нашу боротьбу до бажаного кінця. Маю надію,
що зроблені заходи одчинять нам двері до Европи, до світу. Хвилююсь лише,
чи втримається до того часу Мазепа і те військо, що з ним, .щоб своєчасно
прибути зорганізованою військовою силою на допомогу і одчинити можливість
для ввозу на Україну різного краму, без якого далі ніякі змагання будувати
нашу державу не дадуть пожаданих наслідків. Переходжу до другого моменту
мого листа. Ми потерпіли велику невдачу не тільки через зраду галичан (установлено,
що її санкціонував шифрованою телеграмою Петрупіевич), не тільки через
виснаженість та неорганізованість нашу, але головно через нашу ізольованість
од світу і ту бльокаду, в яку кинула нас Антанта. А провадити боротьбу
при таких обставинах та ще творити при цьому державу абсолютно не можна,
ні організувати культурно-державне життя так само неможливо. Тисячі жертв,
сила крови, руїна матеріяльних і культурних цінностей — і то все не оправдалось
би, не мало би наслідків, коли б ми і надалі свою боротьбу провадили в
дотеперішніх умовинах. Нарід, надто селяни, здичавів, здеморалізувався
і виснажився. Школи здебільшого зачинені. Дезорієнтація. Моя хата скраю,—
нічого не знаю. Брак почуття обов'язку. Потреби людей натурального господарства.—
Ось що уявляє Україна в більшій своїй частині. Сновигання військових частин
по територй з реквізиціями, кінською повинністю — все це дратує селянина,
і він часто-густо повстає проти всіх, утворюючи волосні республіки, які
сепарують з себе комітети, ради, ватажків-отаманів etc. Із всіх влад, які
бачив селянин і зазнав на своїй шкурі, найбільше він поважає свою — українську,
головно через те, що вона менше всього його чіпала, менше надокучала реквізиціями
й іншими формами свого державного попечительства. Разом з тим всі селяни
хочуть ладу-порядку, хочуть влади, а найбільше хочуть соли... матерії,
заліза і кожі. Хто ці речі їм дасть, той буде ними заправляти, того вони
слухати будуть. І позаяк без цього не можна нічого зробити на Україні,
то ясна річ, що й больше-вика не приймуть і будуть повставати проти нього.
Боль-шевики знову ставлять своїм завданням роззброєння «ку-лаков» і «излишков
хлеба». Це старі методи, що вже викликали повстання. Реставруючи Їх, вони
викликають рецидиви повстань. І вже останні почались. З весною вони поширяться.
До цього моменту треба приготовити і збільшити свою військову силу, хоча
би з полонених, приготовити краму різного, і тоді наш селянин, розлютований,
підпоможе нам і нашому змаганню створити державу. Большевизм не витримає.
Але з ним треба говорити. Не з тим, хто творить уряд, в Києві, а безпосередньо
з московським урядом. Щоб говорити достойно, треба мати і силу, і реальні
засоби для організації державно-господарського життя. Всі мої змагання
направлені до придбання цих засобів, бо, повторюю, без них краще нічого
не робити і спускатись на дно.
Маю надію, що дещо в цій справі спільними силами ми і набуваємо, і набудемо.
Коли наше становище покращає хоча би до фактичного визнання нашого уряду
державами Антанти, Ваша роля в Італії набуває досить значної ваги для будування
держав-ности нашої. І я прохав би Вас вже тепер почати підготовчу роботу
в цій справі. Ясна річ, що, здобувши собі територію та поширивши її, ми
зможемо викинути на ринок досить значну кількість збіжжя в обмін на різний
крам. Я одночасно звертаю увагу нашого міністра фінансів на необхідність
уже тепер подбати про фінансову аґентуру при Вашій місії, яка б (агентура)
свою працю скоординувала б з дипломатичною працею моєї...
