ПРОМОВА
НА ПОЛІТИЧНІЙ НАРАДІ 26 ЛИСТОПАДА 1919 РОКУ
Панове старшини й козаки! Дивлячись на всіх вас тут, пригадую й пізнаю
не одне ім'я й обличчя тих людей, з якими мені пощастило почати роботу
й боротьбу за волю України. В тому тяжкому стані, в якому перебуває українська
армія в цю хвилину, може, декому в серце закрадається думка — чи не пора,
мовляв, нам сказати: «Не тратьте, куме, сили, пускайтеся на дно!»
Немає більшої помилки, коли б хто з нас так подумав. Чи ми своєю боротьбою
здобули для України що-небудь? Так, наша боротьба в історії українського
народу буде записана золотими буквами. Ми виступили на арену історії тоді,
коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати, як
самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною
боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна
є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну
незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила,
якої не можна не брати на увагу. Самі російські большевики словами Леніна
заявляють, що тільки через боротьбу з Україною большевизм не дійшов до
Західньої Европи. Признаймося без гордощів і без зайвої скромности, що
за час двохліт-дьої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й
надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від
кого не залежно порядкувати на своїй землі.
Знаю, що внаслідок наших невдач багато слабших духом піддаються настроям
безнадійности, про які передо мною говорив голова ради міністрів. «Фахівці»
від нас одсіялись. Будемо робити наше військове діло тими силами, які ми
маємо. Я знаю втому і злидні, які підточують армію, її дух і віру. Ми перейдемо
на спільний котел, а таки буде наше зверху! Тільки не треба одчаю. Коли
ми тут дамо собі присягу, що й далі непохитно будемо боротися, то ми переможемо.
Денікіну приходить кінець, бо вже взяли большевики Курськ і Бахмач. Проти
добровольців ідуть народи Кавказу й Кубані. Нам треба вирватись із цього
тісного кутка, виспатись і відпочити, а тоді ми підемо вперед. Дехто думає,
що ми повинні розійтися по Україні й нищити Денікіна з сільських закутків.
Це неправильно, бо, розпустивши військову організацію, ви все знищите.
Я попереджаю, щоб ніхто не йшов на той бік фронту без наказу. Сепаратні
вчинки в армії недопустимі. За порушення наказів винні будуть відповідати
по закону аж до розстрілу. Я дав вказівки командуючому армією звести
частини докупи. Не треба зайвих посад і зайвих людей. Воєнний плян ми можемо
виконати тільки тоді, коли будемо виконувати накази.
Не повинно бути хаосу в політичному думанні. Наша політика оправдала себе.
Самостійна Україна коли буде, то буде тільки як демократична республіка.
Переговори з большевиками не роблять нас самих большевиками. Ми будемо
завжди самі собою. Наше становище не безвихідне. Ми на короткий час відходимо
на північ, щоб відтіля рушити на південь проти денікінських частин, які
самі вже розпадаються. Не думайте, що нам можна базуватися тільки на повстанцях.
В нашій боротьбі рішаючу ролю грало і гратиме регулярне військо. Отже,
панове старшини й козаки, візьмемось до праці в цей тяжкий момент, щоб
зберегти єдину надію України, регулярну армію, бо тільки наша боротьба
й перемога може визволити Україну від чужого панування!
