Make your own free website on Tripod.com
 
Великий льох
(Містерія) 
Положил еси нас [поношение] 
соседом нашим, подражнение й 
поругание сущим окрест нас. По- 
ложил еси нас в притчу во языцех, 
покиванию главыі в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15
Три душі

Як сніг, три пташечки летіли 
Через Суботове  і сіли 
На похиленному хресті 
На старій церкві. «Бог простить: 
Ми тепер душі, а не люди. 
А відціля видніше буде, 
Як той розкопуватимуть льох. 
Коли б вже швидше розкопали, 
Тойді б у рай нас повпускали. 
Бо так сказав Петрові бог: 
«Тойді у рай їх повпускаєш, 
Як все москаль позабирає, 
Як розкопа великий льох». 

І 

Як була я людиною, 
То Прісею звалась; 
Я отутечки родилась, 
Тут і виростала. 
Отут, було, на цвинтарі 
Я з дітьми гуляю, 
І з Юрусем гетьманенком ! 
У піжмурки граєм. 
А гетьманша, було, вийде 
Та й кликне в будинок, 
Он де клуня. А там мені 
І фіг, і родзинок — 
Всього мені понадає 
І на руках носить... 
А з гетьманом як приїдуть 
Із Чигрина гості, 
То це й шлють, було, за мною. 
Одягнуть, обують, 
І гетьман бере на руки, 
Носить і цілує. 
Отак-то я в Суботові 
Росла, виростала! 
Як квіточка; і всі мене 
Любили й вітали. 
І нікому я нічого, 
Ніже злого слова, 
Не сказала. Уродлива 
Та ще й чорноброва. 
Всі на мене залицялись 
І сватати стали; 
А у мене, як на теє, 
Й рушники вже ткались. 
От-от була б подавала, 
Та лихо зустріло! 
Вранці-рано, в пилипівку, 
Якраз у неділю, 
Побігла я за водою... 
Вже й криниця тая 
Замуліла і висохла! 
А я все літаю!.. 
Дивлюсь — гетьман з старшиною. 
Я води набрала 
Та вповні шлях і перейшла; 
А того й не знала, 
Що він їхав в Переяслав 
Москві присягати!.. 
І вже ледви я, наледви 
Донесла до хати — 
Оту воду... чом я з нею 
Відер не побила! 
Батька, матір, себе, брата, 
Собак отруїла 
Тію клятою водою! 
От за що караюсь, 
От за що мене, сестрички, 
І в рай не пускають. 

II

А мене, мої сестрички, 
За те не впустили, 
Що цареві московському 
Коня напоїла 
В Батурині; як він їхав 
В Москву із Полтави. 
Я була ще недолітком, 
Як Батурин 6 славний 
Москва вночі запалила, 
Чечеля  убила, 
І малого, і старого 
В Сейму  потопила. 
Я меж трупами валялась 
У самих палатах 
Мазепиних... Коло мене 
І сестра, і мати 
Зарізані, обнявшися, 
Зо мною лежали; 
І насилу-то, насилу 
Мене одірвали 
Од матері неживої. 
Що вже я просила 
Московського копитана, 
Щоб і мене вбили. 
Ні, не вбили, а пустили 
Москалям на грище! 
Насилу я сховалася 
На тім пожарищі. 
Одна тілько й осталася 
В Батурині хата! 
І в тій хаті поставили 
Царя ночувати, 
Як вертавсь із-під Полтави. 
А я йшла з водою 
До хатини... а він мені 
Махає рукою, 
Каже коня напоїти, 
А я й напоїла!.. 
Я не знала, що я тяжко, 
Тяжко согрішила! 
Ледве я дійшла до хати, 
На порозі впала. 
А назавтра, як цар вийшов, 
Мене поховала 
Та бабуся, що осталась 
На тій пожарині 
Та ще й мене привітала 
В безверхій хатині. 
А назавтра й вона вмерла 
Й зотліла у хаті, 
Бо нікому в Батурині 
Було поховати. 
Уже й хату розкидали 
І сволок з словами 
На угілля попалили!.. 
А я над ярами 
1 степами козацькими 
І досі літаю! 
І за що мене карають, 
Я й сама не знаю? 
Мабуть, за те, що всякому 
Служила, годила... 
Що цареві московському 
Коня напоїла!.. 
 

III

А я в Каневі родилась. 
Ще й не говорила, 
Мене мати ще сповиту 
На руках носила, 
Як їхала Катерина 
В Канів по Дніпрові. 
А ми з матір'ю сиділи 
На горі в діброві. 
Я плакала; я не знаю, 
Чи їсти хотілось? 
Чи, може, що в маленької 
На той час боліло? 
Мене мати забавляла, 
На Дніпр поглядала; 
І галеру золотую 
Мені показала, 
Мов будинок. А в галері 
Князі, і всі сіли 
Воєводи... і меж ними 
Цариця сиділа. 
Я глянула, усміхнулась... 
Та й духу не стало! 
Й мати вмерла, в одній ямі 
Обох поховали! 
От за що, мої сестриці, 
Я тепер караюсь, 
За що мене на митарство 
Й досі не пускають. 
Чи я знала, ще сповита, 
Що тая цариця — 
Лютий ворог України, 
Голодна вовчиця!.. 
Скажіте, сестриці? 
 
«Смеркається. Полетимо 
Ночувати в Чуту. 
Як що буде робитися, 
Відтіль буде чути». 
Схопилися, білесенькі, 
І в ліс полетіли, 
І вкупочці на дубочку 
Ночувати сіли. 
 

Три ворони
1
Крав! крав! крав! 
Крав Богдан крам, 
Та повіз у Київ, 
Та продав злодіям 
Той крам, що накрав. 
2
Я в Парижі була 
Та три злота з Радзівіллом 
Та Потоцьким пропила. 
3
Через мост идет черт, 
А коза по воде: 
Быть беде. Быть беде. 

Отак кричали і летіли 
Ворони з трьох сторон і сіли 
На маяку, що на горі 
Посеред лісу, усі три. 
Мов на мороз, понадувались, 
Одна на Другу позирали; 
Неначе три сестри старі, 
Що дівували, дівували, 
Аж поки мохом поросли. 

1
Оце тобі, а це тобі. 
Я оце літала 
Аж у Сибір: та в одного 
Декабриста  вкрала 
Трохи жовчі. От, бачите, 
Й є чим розговіться! 
Ну, а в твоїй Московщині 
Є чим поживиться? 
Чи чортма й тепер нічого? 
3
Э... сестрица, много: 
Три указа накаркала 
На одну дорогу... 
 
1
На яку це? на ковану? 
Ну, вже наробила... 
 
3
Да шесть тысяч в одной версте 
Душ передушила... 
 
1
Та не бреши, бо тілько п'ять. 
Та й то з фоном Корфом 
Ще й чваниться, показує 
На чужу роботу! 
Капусниця! закурена... 
А ви, пості-пані? 
Бенкетуєте в Парижі, 
Поганці погані! 
Що розлили з річку крові 
Та в Сибір загнали 
Свою шляхту, то вже й годі, 
Уже й запишались. 
Ач, яка вельможна пава... 
2 і 3 
А ти що зробила?? 
 
1
А дзуськи вам питать мене! 
Ви ще й не родились, 
Як я отут шинкувала 
Та кров розливала! 
Дивись, які! Карамзіна, 
Бачиш, прочитали! 
Та й думають, що ось-то ми! 
А дзусь, недоріки! 
В колодочки ще не вбились, 
Безпері каліки!.. 
2
Ото, яка недотика! 
Не та рано встала, 
Що до світа упилася... 
А та, що й проспалась! 
1
Упилася б ти без мене 
З своїми ксьондзами? — 
Чортма хисту! Я спалила 
Польщу з королями; 
А про тебе, щебетухо, 
І досі б стояла. 
А з вольними козаками 
Що я виробляла? 
Кому я їх не наймала, 
Не запродавала? 
Та й живущі ж, проклятущі! 
Думала, з Богданом 
От-от уже поховала. 
Ні, встали, погані, 
Із шведською приблудою... 
Та й тойді ж творилось! 
Аж злішаю, як згадаю... 
Батурин спалила, 
Сулу в Ромні загатила 
Тілько старшинами 
Козацькими...  а такими, 
Просто козаками, 
Фінляндію засіяла; 
Насипала бурта 
На Орелі... на Ладогу 
Так гурти за гуртом 
Виганяла та цареві 
Болота гатила . 
І славного Полуботка 
В тюрмі задушила. 
Отойді-то було свято! 
Аж пекло злякалось. 
Матер божа у Ржавиці 
Вночі заридала. 
 
3
Й я таки пожила: 
С татарами помутила, 
С мучителем  покутила, 
С Петрухою  попила, 
Да немцам запродала. 
 
1
Та ти добре натворила: 
Так кацапів закрепила 
У німецькі кайдани — 
Хоч лягай та й засни. 
А в мене ще, враг їх знає, 
Кого вони виглядають? 
Вже ж і в крепость завдала, 
І дворянства страшну силу 
У мундирах розплодила, 
Як тих вошей розвела; 
Все вельможнії байстрята! 
Вже ж і Січ їх бісновата 
Жидовою поросла. 
Та й москаль незгірша штука: 
Добре вміє гріти руки! 
І я люта, а все-таки 
Того не зумію, 
Що москалі в Україні 
З козаками діють. 
Ото указ надрукують: 
«По милості божій, 
І ви наші, і все наше, 
І гоже й негоже!» 
Тепер уже заходились 
Древности шукати 
У могилах... бо нічого 
Уже в хаті взяти; 
Все забрали любісінько. 
Та лихий їх знає, 
Чого вони з тим поганим 
Льохом поспішають? 
Трошки, трошки б підождали, 
І церква б упала... 
Тойді б разом дві руїни 
В П ч е л е  описали... 
 
2 і З
Чого ж ти нас закликала? 
Щоб на льох дивиться? 
 
1
Таки й на льох. Та ще буде 
Два дива твориться. 
Сю ніч будуть в Україні 
Родиться близнята. 
Один буде, як той Гонта, 
Катів катувати! 
Другий буде... оце вже наш! 
Катам помагати — 
Наш вже в череві щипає... 
А я начитала, 
Що, як виросте той Гонта, 
Все наше пропало! 
Усе добре поплюндрує 
Й брата не покине! 
І розпустить правду й волю 
По всій Україні! 
Так от бачите, сестриці, 
Що тут компонують! 
На катів та на все добре 
Кайдани готують! 
 
2
Я золотом розтопленим 
Заллю йому очі!.. 
 
1
А він, клятий недолюдок, 
Золота не схоче. 
 
3
Я царевыіми чинами 
Скручу ему руки!.. 
 
2
А я зберу з всього світа 
Всі зла і всі муки!.. 
 
1
Ні, сестриці. Не так треба. 
Поки сліпі люде, 
Треба його поховати, 
А то лихо буде! 
Он бачите, над Києвом 
Мітла простяглася, 
І над Дніпром і Тясмином 
Земля затряслася. 
Чи чуєте? Застогнала 
Гора над Чигрином. 
О!.. Сміється і ридає 
Уся Україна! 
То близнята народились, 
А навісна мати 
Регочеться, що Йванами 
Обох буде звати! 
Полетімо!.. 
 
Полетіли 
Й летячи співали: 
 
1
Попливе наш Іван 
По Дніпру у Лиман 
З кумою. 
 
2
Побіжить наш ярчук : 
В ірій їсти гадюк 
Зо мною. 
 
3
Как хвачу да помчу, 
В самый ад полечу 
Стрелою. 
 
Три лірники

Один сліпий, другий кривий, 
А третій горбатий 
Йшли в Суботов про Богдана 
Мирянам співати. 
 

1
Що то, сказано, ворони. 
Уже й помостили, 
Мов для їх те сідало 
Москалі зробили. 
 
2
А для кого ж? Чоловіка, 
Певне, не посадять 
Лічить зорі... 
 
Ти то кажеш. 
А може, й посадять 
Москалика або німця. 
А москаль та німець 
І там найдуть хлібець. 
 
3
Що це таке верзете ви? 
Які там ворони? 
Та москалі, та сідала? 
Нехай бог боронить! 
Може, ще нестись заставлять, 
Москаля плодити. 
Бо чутка є, що цар хоче 
Весь світ полонити. 
 
2
А може, й так! Так на чорта ж 
їх на горах ставить? 
Та ще такі височенні, 
Що й хмари достанеш, 
Як вилізти... 
 
3
Так от же що: 
Ото потоп буде, 
Пани туда повилазять 
Та дивиться будуть, 
Як мужики тонутимуть. 
 
1
Розумні ви люди, 
А нічого не знаєте! 
То понаставляли 
Ті фігури он для чого: 
Щоб люди не крали 
Води з річки — та щоб нишком 
Піску не орали, 
Що скрізь отам за Тясьмою. 
 
Чортзна-що провадить! 
Нема хисту, то й не бреши. 
А що, як присядем 
Отутечки під берестом 
Та трохи спочинем! — 
Та в мене ще шматків зо два 
Є хліба в торбині, 
То поснідаєм в пригоді, 
Поки сонце встане... 
 
Посідали. «А хто, братця, 
Співа про Богдана?» 
 
3
Я співаю. І про Ясси, 
І про Жовті Води, 
І містечко Берестечко. 
В великій пригоді 
Нам сьогодні вони стануть! 
Бо там коло льоху 
Базар люду насходилось 
Та й панства не трохи. 
От де нам пожива буде! 
Ану, заспіваєм! 
Проби ради... 
 
1
Та цур йому! 
Лучче полягаєм 
Та виспимось. День великий. 
Ще будем співати. 
 
3
І я кажу: помолимось 
Та будемо спати. 
 
Старці під берестом заснули; 
Ще сонце спить, пташки мовчать, 
А коло льоху вже проснулись 
І заходилися копать. 
Копають день, копають два, 
На третій насилу 
Докопалися до муру 
Та трохи спочили. 
Поставили караули. 
Ісправник аж просить, 
Щоб нікого не пускали, 
І в Чигрин доносить 
По начальству. Приїхало 
Начальство мордате, 
Подивилось. «Треба,— каже,— 
Своди розламати, 
Вєрнєй дєло...» Розламали 
Та й перелякались! 
Костяки в льоху лежали 
І мов усміхались, 
Що сонечко побачили. 
От добро Богдана! 
Черепок, гниле корито 
Й костяки в кайданах! 
Якби в   ф о р м е н и й х,  то добре: 
Вони б ще здалися... 
Засміялись... а  ісправник 
Трохи не сказився! 
Що нічого, бачиш, взяти, 
А він же трудився! 
І день і ніч побивався, 
Та в дурні й убрався. 
Якби йому Богдан оце 
У руки попався, 
У москалі заголив би, 
Щоб знав, як дурити 
Правительство!! Кричить, біга, 
Мов несамовитий. 
Яременка*  в пику пише, 
По-московській лає 
Увесь народ. І на старців 
Моїх налітає. 
«Вы што делаете, плуты!!» 
«Та ми, бачте, пане, 
Співаємо про Богдана...» 
«Я вам дам Богдана, 
Мошенники, дармоеды! 
Й песню сложили 
Про такого ж мошенпика...» 
«Нас, пане, навчили...» 
«Я вас навчу! Завалить им!» 
Взяли й завалили — 
Випарили у московській 
Бані-прохолоді. 
Отак пісні Богданові 
Стали їм в пригоді!!.. 
Так малий льох в Суботові 
Москва розкопала! 
Великого ж того льоху 
Ще й не дошукалась. 

[1845, Миргород]. 
 
* Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати. (Прим. Т. Шевченка).

 

Ukrainian internet directory