Make your own free website on Tripod.com
 
Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить 
Та на кобзі грає; 
Кругом хлопці та дівчата — 
Як мак процвітає. 
Грає кобзар, виспівує, 
Вимовля словами, 
Як москалі, орда, ляхи 
Бились з козаками; 
Як збиралась громадонька 
В неділеньку вранці; 
Як ховали козаченька 
В зеленім байраці. 
Грає кобзар, виспівує — 
Аж лихо сміється... 
«Була колись гетьманщина, 
Та вже не вернеться. 
Було колись — панували, 
Та більше не будем! 
Тії слави козацької 
Повік не забудем! 

Встає хмара з-за Лиману, 
А  другая з поля; 
Зажурилась Україна — 
Така її доля! 
Зажурилась, заплакала, 
Як мала дитина. 
Ніхто її не рятує... 
Козачество гине; 
Гине слава, батьківщина; 
Немає де дітись; 
Виростають нехрещені 
Козацькії діти; 
Кохаються невінчані; 
Без попа ховають; 
Запродана жидам віра, 
В церкву не пускають! 
Як та галич поле крив, 
Ляхи, уніати 
Налітають,— нема кому 
Порадоньки дати. 
Обізвався Наливайко — 
Не стало Кравчини! 
Обізвавсь козак Павлюга 
За нею полинув! 
Обізвавсь Тарас Трясило 
Гіркими сльозами: 
«Бідна моя Україно, 
Стоптана ляхами!» 
Україно, Україно! 
Серце моє, ненько! 
Як згадаю твою долю, 
Заплаче серденько! 
Де поділось козачество, 
Червоні жупани? 
Де поділась доля-воля, 
Бунчуки6, гетьмани? 
Де поділися? Згоріло 
А чи затопило 
Синє море твої гори, 
Високі могили? 
Мовчать гори, грає море, 
Могили сумують, 
А над дітьми козацькими 
Поганці панують. 
Грай же, море, мовчіть, гори! 
Гуляй, буйний, полем! 
Плачте, діти козацькії,— 
Така ваша доля! 
Обізвавсь Тарас Трясило 
Віру рятовати, 
Обізвався, орел сизий, 
Та й дав ляхам знати! 
Обізвався пан Трясило: 
«А годі журиться! 
А ходім лиш, пани-брати, 
З поляками биться!» 

Вже не три дні, не три ночі 
Б'ється пан Трясило. 
Од Лимана до Трубайла 
Трупом поле крилось. 
Ізнемігся козаченько, 
Тяжко зажурився, 
А поганий Конецпольський 
Дуже звеселився; 
Зібрав шляхту всю докупи 
Та й ну частовати. 
Зібрав Тарас козаченьків — 
Поради прохати: 
«Отамани товариші, 
Брати мої, діти! 
Дайте мені порадоньку, 
Що будем робити? 
Бенкетують вражі ляхи - 
Наше безголов'я». 
«Нехай собі бенкетують, 
Нехай на здоров'я! 
Нехай, кляті, бенкетують, 
Поки сонце зайде, 
А ніч-мати дасть пораду,— 
Козак ляха знайде». 

Лягло сонце за горою, 
Зірки засіяли, 
А козаки, як та хмара, 
Ляхів обступали. 
Як став місяць серед неба, 
Ревнула гармата; 
Прокинулись ляшки-панки — 
Нікуди втікати! 
Прокинулись ляшки-панки, 
Та й не повставали: 
Зійшло сонце — ляшки-панки 
Покотом лежали. 

Червоною гадюкою 
Несе Альта8 вісти, 
Щоб летіли крюки з поля 
Ляшків-панків їсти. 
Налетіли чорні крюки 
Вельможних будити; 
Зібралося козачество 
Богу помолитись. 
Закрякали чорні крюки, 
Виймаючи очі; 
Заспівали козаченьки 
Пісню тії ночі,— 
Тії ночі кривавої, 
Що славною стала 
Тарасові, козачеству, 
Ляхів що приспала. 

Над річкою, в чистім полі, 
Могила чорніє; 
Де кров текла козацькая, 
Трава зеленіє. 
Сидить ворон на могилі 
Та з голоду кряче... 
Згада козак гетьманщину, 
З гада та й заплаче!» 
Умовк кобзар, сумуючи: 
Щось руки не грають. 
Кругом хлопці та дівчата 
Слізоньки втирають. 

Пішов кобзар по улиці — 
З журби як заграє! 
Кругом хлопці навприсядки, 
А він вимовляє: 
«Нехай буде отакечки! 
Сидіть, діти, у запечку, 
А я з журби та до шинку, 
А там найду свою жінку, 
Найду жінку, почастую, 
З вороженьків покепкую». 

[6 листопада 1838, 
С.-Петербург]

 

Ukrainian internet directory