Make your own free website on Tripod.com
 
Подражаніє Ієзекіїлю 
Глава 19

Восплач, пророче, сине божий! 
І о князях, і о вельможах, 
І о царях отих. І рци: 
«Пащо та сука, ваша мати, 
Зо львами кліщилась, щенята? 
І добувала вас, лихих? 
І множила ваш род проклятий? 
А потім з вас, щенят зубатих, 
Зробились львичища! Людей! 
Незлобних, праведних дітей, 
Жрете, скажені!.. Мов шуліка 
Хватає в бур'яні курча, 
Клює і рве його. А люде... 
Хоч бачать люде, та мовчать. 
Отож львеня те дике! люте! 
Підстерегли його, взяли 
Та, закувавши добре в пута, 
В Єгипет люде одвели — 
На каторгу. А люта мати! 
Спустила друге бісновате 
Своє скаженеє звіря. 
Та вже такого сподаря, 
Що гради й весі пожирало. 
Земля тряслася, трепетала 
Од реву львичища твого. 
Окули люде і цього. 
Заперли в щелепи удила 
І в Вавілоні посадили 
В тюрму глибоку. Щоб не чуть 
Було на світі того рику 
Самодержавного владики, 
Царя неситого... 
Минуть, 
Уже потроху і минають 
Дні беззаконія і зла. 
А львичища того не знають, 
Ростуть собі, як та лоза 
У темнім лузі. Уповають 
На корінь свій, уже гнилий, 
Уже червивий, і малий, 
І худосильний. Вітер з поля 
Дихне — погне і полама. 
І ваша злая своєволя 
Сама скупається, сама 
В своїй крові. Плач великий 
Вомєсто львичищого рика 
Почують люде. І той плач, 
Нікчемний, довгий і поганий, 
Межи людьми во притчу стане, 
Самодержавний отой плач!» 
 
Декабря 6 [1859, 
С.-Петербург]

 

Ukrainian internet directory