Make your own free website on Tripod.com
 
Не молилася за мене, 
Поклони не клала 
Моя мати; а так собі 
Мене повивала, 
Співаючи: «Нехай росте 
Та здорове буде!» 
І виріс я, хвалить бога, 
Та не виліз в люде. 
Лучче було б не родити 
Або утопити, 
Як мав би я у неволі 
Господа гнівити. 
 
А я так мало, небагато 
Благав у бога. Тілько хату, 
Одну хатиночку в гаю, 
Та дві тополі коло неї, 
Та безталанную мою, 
Мою Оксаночку? щоб з нею 
Удвох дивитися з гори 
На Дніпр широкий, на яри, 
Та на лани золотополі, 
Та на високії могили; 
Дивитись, думати, гадать: 
Коли-то їх понасипали? 
Кого там люде поховали? 
І вдвох тихенько заспівать 
Ту думу сумную, днедавну, 
Про лицаря того гетьмана , 
Що на огні ляхи спекли. 
А потім би з гори зійшли; 
Понад Дніпром у темнім гаї 
Гуляли б, поки не смеркає, 
Поки мир божий не засне, 
Поки з вечерньою зорьою 
Не зійде місяць над горою, 
Туман на лан не прожене. 
Ми б подивились, помолились 
І, розмовляючи, пішли б 
Вечеряти в свою хатину. 
 
Даєш ти, господи єдиний, 
Сади панам в твоїм раю, 
Даєш високії палати. 
Пани ж неситії, пузаті 
На рай твій, господи, плюють 
І нам дивитись не дають 
З убогої малої хати. 
 
Я тілько хаточку в тім раї 
Благав, і досі ще благаю, 
Щоб хоч умерти на Дніпрі, 
Хоч на малесенькій горі. 
 
[Перша половина 1850, 
Оренбург]
 

Ukrainian internet directory