Make your own free website on Tripod.com
 
Не додому вночі йдучи 
З куминої хати 
І не спати лягаючи, 
Згадай мене, брате . 
А як прийде нудьга в гості 
Та й на ніч засяде, 
Отойді мене, мій друже, 
Зови на пораду. 
Отойді згадай в пустині, 
Далеко над морем, 
Свого друга веселого, 
Як він горе боре. 
Як він, свої думи тії 
І серце убоге 
Заховавши, ходить собі, 
Та молиться богу, 
Та згадує Україну 
І тебе, мій друже; 
Та іноді й пожуриться — 
Звичайне, не дуже, 
А так тілько. Надворі, бач, 
Наступає свято... 
Тяжко його, друже-брате, 
Самому стрічати 
У пустині. Завтра рано 
Заревуть дзвіниці 
В Україні; завтра рано 
До церкви молитись 
Підуть люде... Завтра ж рано 
Завиє голодний 
Звір в пустині і повіє 
Ураган холодний. 
І занесе піском, снігом 
Курінь — мою хату. 
Отак мені доведеться 
Свято зустрічати! 
Що ж діяти? На те й лихо, 
Щоб з тим лихом битись. 
А ти, друже мій єдиний, 
Як мавш журитись, 
Прочитай оцю цидулу 
І знай, що на світі 
Тілько й тяжко, що в пустині 
У неволі жити; 
Та й там живуть, хоч погано, 
Що ж діяти маю? 
Треба б вмерти. Так надія, 
Брате, не вмирає. 
 
1848, декабря 24, 
Косарал
 

Ukrainian internet directory