Make your own free website on Tripod.com
 
Ми восени таки похожі 
Хоч капельку на образ божий, 
Звичайне, що не всі, а так, 
Хоч деякі. 
Крутий байрак, 
Неначе циган чорний, голий, 
В діброві вбитий або спить. 
А по долині, по роздоллі 
Із степу перекотиполе 
Рудим ягняточком біжить 
До річечки собі напитись. 
А річечка його взяла 
Та в Дніпр широкий понесла, 
А Дніпр у море, на край світа 
Билину море покотило 
Та й кинуло на чужині. 
І жаль тобі її стане, 
Малої билини. 
Підеш собі, зажурившись, 
Гаєм по долині; 
Гай шепоче, гнуться лози 
В яру при дорозі, 
Думи душу осідають, 
І капають сльози. 
І хочеться сповідатись, 
Серце розповити, 
І хочеться... Боже милий! 
Як хочеться жити, 
І любити твою правду, 
І весь світ обняти! 
 
Благо тобі, друже-брате, 
Як є в тебе хата. 
Благо тобі, як у хаті 
Є з ким розмовляти. 
Хоч дитина немовляща, 
І воно вгадав 
Твої думи веселії... 
Сам бог розмовляє 
Непорочними устами. 
 
А тобі, мій одинокий, 
Мій друже єдиний, 
Горе тобі на чужині 
Та на самотині. 
Хто з тобою заговорить, 
Привітає, гляне?.. 
Кругом тебе простяглася 
Трупом бездиханним 
Помарнілая пустиня, 
Кинутая богом. 
 
[Друга половина 1849, 
Косарал] 
 

Ukrainian internet directory