Make your own free website on Tripod.com
 
Мені здається, я не знаю, 
А люде справді не вмирають, 
А перелізе ще живе 
В свиню абощо та й живе, 
Купається собі в калюжі, 
Мов перш купалося в гріхах. 
І справді так. Мені байдуже 
За простих сірих сіромах,— 
Вони і господом забуті! 
Так що ж мені тут гріти-дути! 
А де оті?.. Невже в сажах 
Годує хам собі на сало? 
А може, й так? Добра чимало 
Вони творили на землі, 
Ріками сльози розлили, 
А кров морями. Люде знають, 
Кого годують, доглядають. 
І що ж ви скажете: за славу 
Лили вони моря кроваві 
Або за себе? Ні, за нас! 
За нас, сердешних, мир палили! 
Поки їх в саж не засадили. 
Якби не те, то певне б пас 
Свинар в толоці. Кляті! кляті! 
Де ж слава ваша?? На словах! 
Де ваше золото, палати? 
Де власть великая? В склепах, 
В склепах, поваплених катами, 
Такими ж самими, як ви. 
Жили ви лютими звірми, 
А в свині перейшли!.. 
Де ж ти? 
Великомучениче святий? 
Пророче божий? Ти меж нами, 
Ти, присносущий, всюди з нами 
Витаєш ангелом святим. 
Ти, любий друже, заговориш 
Тихенько-тихо... про любов 
Про безталанную, про горе; 
Або про бога та про море, 
Або про марне литу кров 
З людей великими катами. 
Заплачеш тяжко перед нами, 
І ми заплачемо... Жива 
Душа поетова святая, 
Жива в святих своїх речах, 
І ми, читая, оживаєм 
І чуєм бога в небесах. 
Спасибі, друже мій убогий! 
Ти, знаю, лепту розділив 
Свою єдину... Перед богом 
Багато, брате, заробив! 
Ти переслав мені в неволю 
Поета нашого,— на волю 
Мені ти двері одчинив! 
Спасибі, друже! Прочитаю 
Собі хоть мало... оживу... 
Надію в серці привітаю, 
Тихенько-тихо заспіваю 
І бога богом назову. 

[Перша половина 1850, 
Оренбург]

 

Ukrainian internet directory