Make your own free website on Tripod.com
ІнтерNетрі - Бібліотека - Загублені в Nетрях - Всевідо - Виднокрай - Чорноморський навігатор - Оголошення
 
МИХАЙЛИК І ЗОЛОТІЇ ВОРОТА
І

Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин; і ото вже на Вишгород б'є, а далі вже й під Київ підступає. А тут Михайлик - лицар був, да як зійшов на башту да пустив з лука стрілу, то стріла і впала в миску тому татарину. Той скоро сів коло скам'ї обідати, тільки що поблагословивсь їсти, аж та стріла так і встромилась у печеню.

- Е, - каже, - се ж тут є сильний лицар! Подайте, - каже, - мені того Михайлика, то я одступлю.

От кияни шушу-шушу і радяться: а що ж - оддаймо. А Михайлик каже:

- Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачить Золоті? ворота. Да, сівши на коня, обернувсь до них та й промовив: - Ой, кияне, кияне, панове громада! Погана ваша рада: Якби ви Михайлика не оддавали, Поки світ сонця, вороги б Києва не достали. Да взяв на ратище ворота - так, як от сніп святого жита візьмеш, да й поїхав у Цареград через татарське військо. А татари його й не бачать. От як одкрив ворота, то чужоземці ввалились у Київ да й пішли потопом.

А лицар Михайлик і досі живе у Цареграді: перед ним стоїть стаканчик води і проскурка лежить - більш нічого не їсть. 1 Золотії ворота стоять у Цареграді. І буде, кажуть, колись такий час, що Михайлик повернеться в Київ і поставить ворота на своє місце. І, як ідучи мимо, хто скаже: "О Золотії ворота! Стоять вам ізнов там, де стояли", - то золото так і засяє. А як же не скаже або подумає: "Ні, вже не буть вам у Києві!", - то золото так і померкне.

II

Колись давно, то ще був князь на світі Володимир. Володимир-князь царством всім володіє, а Михаїл - то син царський, але ще він молодий, то на царство його не садовлять - нехай підросте. Добре так оце діється. А в стороні татари своє царство мають. То, ніби, одне царство, а то, татарське, - друге, і в стороні татари живуть. І знахарі татарські стали ворожити, догадались про Михаїла, кажуть своїм:

- Глядіть, щоб не було чого нам, росте збоку коло нас такий і такий Михаїл, тепер от його і не чути, а виросте той Михаїл, тоді вже будемо знати, що то за Михаїл.

Кажуть знахарі, що воїн з нього вийде, може, ще світ не бачив такого лицаря.

Розказали знахарі про Михаїла, тепер треба щось робити. Татарський пише до Володимира: "Ми довідались за Михаїла, він ще дитина:

у нас його царство, його все буде, як підросте; то віддай нам його, будьмо сватами".

Ото Володимир скликає людей, говорить, що татарський хоче до себе взяти Михаїла; далі дає цю річ до Саноту... Міркували скрізь, чи зробити так, як татарський пише, і присудили, що віддаймо малого. Вся громада сказала так.

Ну, ото присудили так, Володимир примітив, що Михаїл став хмурий дуже, ходить такий засмучений... А Михаїл був уже парубок літ вісімнадцяти. Спитав Володимир його, що йому за туга така:

- Михайлятко-дитятко, чого ти засмучений такий? В тебе чаша золотая вина повная завжди і часть Києва на тебе йде... Мені так здається, що журитись тобі нема чого.

Михаїл і каже Володимирові:

- Господарю-царю Володимире! Так, в мене чаша золотая вина повная завжди і часть Києва на мене йде, але київська громада, то зла в неї рада...

Володимир на цеє промовчав, а Михаїл каже до меча свого, що на стіні висів:

- Мечу мій, мечу, та на татарове. Мечу мій, мечу, та на Юланове...

Михаїлові байдуже, що татари хочуть його брати, він меч свій як візьме, то....

Але Володимир цеє вислухав і дивиться, що Михаїл малий такий, і каже йому:

- Михайлятко-дитятко, молоде ти і неспосібне, то треба, щоб було літ 20 або 30, тоді хіба за меч можна братись.

Володимир так до Михаїла говорить, а Михаїл йому одказує по-своєму:

- Господарю-царю Володимире! Візьми ти утятко молоденьке і пусти на море синеньке: воно попливе, як і стареньке. Тоді Володимир каже до Михаїла:

- Як так оце ти говориш, то боже тебе благослови! Після того Михаїл взяв меч, коп'ю, коня йому вивели. Їде Михаїл і зустрічає, що стоїть татаруга, турок той. Михаїл нічого не робив, тільки перехрестив військо татарське своїм мечем. То на обидві сторони Михаїла не стало того війська: на ліву сторону, то так, як огнем спалило, на праву - так, як солому виклав. Як посік теє вже військо Михаїл, то поїхав у світ і прийнялось йому їхати через царські ворота, то до одного стремена взяв на ногу одну половину, а на другу ногу, до другого стремена, взяв другу половину. З тими ворітьми поїхав за якісь гори і став там жити.

То й досі, кажуть, живий, а, може, й помер... Так оце розказують про Михаїла.