Make your own free website on Tripod.com
ІнтерNетрі - Бібліотека - Загублені в Nетрях - Всевідо - Виднокрай - Чорноморський навігатор - Оголошення
 
МАКІТРИНА БАЛКА

Між Прищепівкою та Братським, по правому березі річки Костуватої, є невелика, але глибока Макітрина балка. У тій балці стоїть широка гранітна скеля. А в тій скелі видовбана ступа.

Багато хто, наткнувшись на ту скелю, дивується:

- Хто ж видовбав цю ступу?

А діди розповідають, що справа була така. Давним-давно жили по Мертвоводу і аж до Бугу вільні козаки. Нічиїй владі не корилися, нікому данину не платили. Ї от задумали їх завоювати турки. Рушили проти них військом незчислимим. А козаки з усього степу зібрали у Кам'януватській слободі своє військо та й вирішили битися за рідну землю і свою волю на смерть, а турків не пустити. От вирушили вони ворогам назустріч і здибали їх неподалік села над річкою. Стоять сила проти сили. А турецький паша, що роз'їжджав поперед своїх яничарів, гукає:

- Гей, козаки! Виставляйте любого свого воїна проти нашого Махамуда - хто з них кого поборе, тїєї сторони і закон буде. Наш верх візьме, то ви нам будете данину платити, а як ваш переможе, то підемо ми назад і сто разів у ці краї не будемо потикатися. Згода чи ні?

- Згода! - гукнули із свого боку через річку козаки. Але кого ж послати проти турчина? Визвався мірошник Микита Орел.

- Постою, - сказав, кинувши шапкою об землю, - за всіх вас, любі братчики. Не поступлюся бусурману.

Був Микита стрункий, як птах. Бігав - коня переганяв. А як треба жорна накувати, то нікого не гукав на поміч. Сам зніме, винесе з млина, накує, а потім занесе й поставить на місце. Мав козак силу незвичайну. От вийшов він поперед козачих лав, а від турків йому назустріч Махамуд суне. Ростом у два сажні.

Зійшлися це чудовисько та козак-мірошник, схопилися. Не може Микита звалити велетня, але й сам не піддається. А турчин все намагається козака підняти, від землі відірвати. Бо як відірве, то вже переможе. Як він його не смикав, здається, ось-ось відірве, а рідна земля тримає козака за ноги, не випускає.

- Мало каші з'їв, турче, - гукають, регочучи, козаки.

- Давай на завтра боротьбу перенесемо. Микита погодився, бо теж упрів. От турчин повернувся до своїх і розповів:

- Не можу подолати, бо кажуть он козаки, що я мало каші з'їв. Варіть мені побільше каші!

Ну, турки взялися, видовбали у скелі ступу, натовкли пшона і наварили аж три пуди каші. Наївся їхній Махамуд та й вийшов проти козака. Боролися, боролися, а рідна земля тримає козака міцно, не дає турчину його відірвати. Знову регочуть козаки:

- Мало каші з'їв! Кишка тонка!

Знов відклав турчин боротьбу, вимагає від своїх:

- Наваріть ще більше каші!

До півночі товкли пшоно, наварили аж п'ять пудів. З'їв її Махамуд, вийшов боротися, бачить, - і ще не бере. Тримає козака його рідна земля. Знову чує регіт: "Мало каші з'їв!"

Розізлився турчин, ще раз відклав боротьбу і давай гримати на своїх:

- Ледарі! Я вам славу здобуваю, а ви мені каші лінитеся наварити багато! Варіть, скільки я здужаю з'їсти!

Цілу ніч товкли турки пшоно у кам'яній ступі-довбанці, наварили сім пудів каші. їв її, їв Махамуд, аж відвертало. Піднявся з повнісіньким животом. Посунув на козака, мов гора. Схопив його, натужився з усієї сили, щоб відірвати від землі, та й лопнув. А турки пішли назад і сто років на Мертвовод не потикалися. Лише залишили по собі пам'ять: ступу в скелі у Макітриній балці. Там вона є і досі.