| Дурні та гордії ми люди
На всіх шляхах, по всій усюді, А хвалимось, що ось-то ми І над землею, і водою І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти — такі царі, І на престолі і в неволі. І все то те по добрій волі, По волі розуму горить, Як той маяк у синім морі, Чи те... в житейськім. Само так У нас у костяній коморі Горить розумний той маяк, А ми оливи наливаєм Та байдуже собі співаєм — Чи то в годину, чи в напасть. Орли, орли ви сизокрилі, Поки вам лихо не приснилось, Хоч невеличке, хоч на час! А там — під лавою в шиночку Сховаєтесь у холодочку. Огонь небесний той погас, І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору, Мов у калюжу, та й сопуть. І добре роблять, що кують На руки добрії кайдани Та чарки в руки не дають Або ножа, а то 6 зарані Гарненько з лиха б напились, А потім з жалю заридали Та батька, матір прокляли І тих, що до хреста держали. А потім ніж — і потекла Свиняча кров, як та смола, З печінок ваших поросячих. А потім... [Перша половина 1849, Косарал] |