Make your own free website on Tripod.com
 
Чернець

У Києві на Подолі 
Було колись... і ніколи 
Не вернеться, що діялось, 
Не вернеться сподіване, 
Не вернеться... А я, брате, 
Таки буду сподіватись, 
Таки буду виглядати, 
Жалю серцю завдавати. 
 
У Києві на Подолі 
Братерськая наша воля 
Без холопа і без пана 
Сама собі у жупані 
Розвернулася весела, 
Оксамитом шляхи стеле, 
А єдвабном застилає 
І нікому не звертає. 
 
У Києві на Подолі 
Козаки гуляють. 
Як ту воду, цебром-відром 
Вино розливають. 
Льохи, шинки з шинкарками, 
З винами, медами 
Закупили запорожці 
Та й тнуть коряками! 
А музика реве, грає, 
Людей звеселяє. 
А із Братства  те бурсацтво 
Мовчки виглядає. 
Нема голій школі волі, 
А то б догодила... 
Кого ж то там з музикою 
Люде обступили? 
 
В червоних штанях оксамитних 
Матнею улицю мете, 
Іде козак. «Ох, літа! літа! 
Що ви творите?» На тотеж 
Старий ударив в закаблуки, 
Аж встала курява! Отак! 
Та щ.е й приспівує козак: 
«По дорозі рак, рак, 
Нехай буде так, так. 
Якби-таки молодиці 
Посіяти мак, мак. 
Дам лиха закаблукам, 
Дам лиха закаблам, 
Останеться й передам. 
А вже ж тії закаблуки 
Набралися лиха й муки! 
Дам лиха закаблукам, 
Дам лиха закаблам, 
Останеться й передам!» 
 
Аж до Межигорського Спаса 
Потанцював сивий. 
А за ним і товариство, 
І ввесь святий Київ. 
Дотанцював аж до брами, 
Крикнув: «Пугу! пугу! 
Привітайте, святі ченці, 
Товариша з Лугу!» 
Свята брама одчинилась, 
Козака впустили, 
І знов брама зачинилась, 
Навік зачинилась 
Козакові. Хто ж сей сивий 
Попрощався з світом? 
Семен Палій, запорожець, 
Лихом не добитий. 
 
Ой високо сонце сходить, 
Низенько заходить. 
В довгій рясі по келії 
Старий чернець ходить. 
Іде чернець у Вишгород 
На Київ дивитись, 
Та посидіть на пригорі, 
Та хоч пожуритись. 
Іде чернець дзвонковую 
У яр воду пити 
Та згадує, як то тяжко 
Було жити в світі. 
Іде чернець у келію 
Меж стіни німії 
Та згадує літа свої, 
Літа молодії. 
Бере письмо святе в руки, 
Голосно читає... 
А думкою чернець старий 
Далеко літає. 
 
І тихнуть божії слова, 
І в келії, неначе в Січі, 
Братерство славне ожива. 
А сивий гетьман, мов сова, 
Ченцеві зазирає в вічі. 
Музика, танці і Бердичів. 
Кайдани брязкають... Москва. 
Бори, сніги і Єнісей... 
І покотились із очей 
На рясу сльози... Бий поклони! 
І плоть старечу усмиряй. 
Святе писаніє читай, 
Читай, читай та слухай дзвона, 
А серцеві не потурай. 
Воно тебе в Сибір водило, 
Воно тебе весь вік дурило. 
Приспи ж його і занехай 
Свою Борзну і Фастовщину, 
Загине все, ти сам загинеш. 
І не згадають, щоб ти знав... 
І старець тяжко заридав, 
Читать писаніє покинув, 
Ходив по келії, ходив, 
А потім сів і зажурився: 
«Для чого я на світ родився, 
Свою Україну любив?» 
 
До утрені завив з дзвіниці 
Великий дзвін. Чернець мій встан, 
Надів клобук, взяв патерицю, 
Перехрестився, чотки взяв... 
І за Україну молитись 
Старий чернець пошкандибав. 

[Друга половина 1847, 
Орська кріпость]

 

Ukrainian internet directory