Make your own free website on Tripod.com

Богдан-Ігор Антонич
Росте хлоп`я, мов кущ малини 
ВЕСНА
Росте Антонич, і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.

 
НА КИЧЕРАХ СИВАСТІ ТРАВИ
На кичерах  сивасті трави,
черлений камінь у ріці.
Смолиста ніч, і день смуглявий,
немов циганка на лиці...
І куриться із квітів запах,
немов з люльок барвистих дим.
Дрижать ялиці в вітру лапах,
голосять шепотом дрібним,
течуть униз краплини шуму,
немов з гарячих пнів смола.
Сповитий в зелень і задуму,
п`є олень воду з джерела.

 
РАННІЙ ВІТЕР
Крилатий вітер, дужий вітер,
що зорі, листя й ластівки несе,
сп`яняє серце. Ех, летіти
в зелений квітень, в синь пісень!
Піднявся день, мов олень з кручі,
ніч відпливла, мов корабель.
Крилатий вітер і пахучий,
мов дзенькіт сріблених шабель.

 
ЯРМАРОК
Мій брат—кравець хлоп'ячих мрій,
зі шив з землею небо.
Горять хустки у крамарі й,
немов стобарвний гребінь.
Співають теслі, бубни бють.
Розкрию таємницю:
червоне сонце продають
на ярмарку в Горлицях.

 
НА ШЛЯХУ
Ріка зміяста з дном співучим,
хвилясто хльостають вітри,
і день ховає місяць в кручу,
мов у кишеню гріш старий.
Клюють ліщини співом коси,
дзвенить, мов мідь, широкий шлях.
Іде розсміяний і босий
хлопчина з сонцем на плечах

 
АНТОНИЧ БУВ ХРУЩЕМ...
Антонич був хрущем
і жив колись на вишнях,
на вишнях тих,
що їх оспівував Шевченко.

 
ЗАХІД
Воли рогами сонце колють,
аж з нього кров тече багряна.
Зачервонились трави в полю
це захід куриться, мов рана...

 
НЕСИТИЙ КРУК НАД МОСТОМ КРЯКАВ
Неситий крук над мостом крякав,
плило рікою сонце в світ.
Туди ходив ловити раки,
коли мені було п ять літ.
Колола пальчики шипшина,
устами ссав солодку кров.
На зорі задививсь хлопчина,
але своєї не знайшов...
Широкий світ, від серця ширший,
і ширший вітер на селі.
Не помістити в цьому вірші
ні зір, ні неба, ні землі.

 
ЗЕЛЕНИЙ ЯСЕНЬ. СЕРП І КОНІ
Зелений ясень, серп і коні.
Прилинув хлопець до вікна.
В чарки сріблисті і червоні
поналивалася весна.
І хочеться хлопчині конче
від весняних воріт ключа.
З трави неждано скочить сонце,
немов сполохане лоша.

 
НАЗУСТРІЧ
Росте хлоп я, мов кущ малини,
підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних
записують початок дня.
Запрягши сонце до теліги,
назустріч виїду весні.
Окриленим, хрещатим снігом
співають в квітні юні дні.

 
ОБ ХМАРУ ХМАРА
Об хмару хмара, мов об дошку дошка,
ударить глухо, й небо затріщить.
З лопати хмари сиплються дощі,
немов пісок дзвінкий.
В зелену ложку
листка бере калина дощ, мов юшку,
і п є, і п є...

 
КЛЕНИ
Схилились два самітні клени,
читаючи весни буквар,
і знов молюсь землі зеленій
зелений сам, немов трава.
Оброслий мохом лис учений
поетику для кленів склав.
Співає день, співають клени,
лопоче сонячна стріла.

 
ВЕСНА — НЕНАЧЕ КАРУСЕЛЬ
Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.

 
СЕЛО
Від воза місяць відпрягають.
Широке, конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в синім димі лісу гребінь.
З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.

 
ЗИМА
Кравці лисицям хутра шиють,
вітри на бурю грізно трублять.
О доле, стережи в завію
і людські, і звірячі кубла.
У сто млинах зима пшеницю
на сніг сріблясто-синій меле.
Назустріч бурі ніч іскриться,
привалюючи небом села.

 
Я РОЗУМІЮ  ВАС...
Я розумію вас, звірята і рослини,
я чую, як шумлять комети і зростають трави.
Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

Пошук в бібліотеці ІнтерNетрів
ІнтерNетрi