Леся Українка
МІЙ ШЛЯХ

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала.
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я ширим серденьком вітала:
«Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
 
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки,—
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,—
Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»
З його плачем я спів з'єднаю свій,

Бо не такі вже гіркі сльози — спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні,—
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вільної жалем не отрую.

Коли я погляд свій на небо зводжу,—
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вглядіти бажаю,—
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі...

Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!

[22 мая 1890]


ІнтерNетрi